Друкувати
Середа, Листопад 14, 2018 - 23:19

Открытый дневник

Січень 2016

«Відкритий щоденник» Бориса Херсонського — це спроба «окнижити» блоґ у соціяльній мережі Фейсбук, пошук відповідей на міркування про минущість текстів, образів і сенсів, створюваних у мережі. Публікацію текстів із Фейсбука у книжковому форматі можна потрактувати як повернення до давніх, стійкіших жанрів і форм або як опертя на їхній «костур» у контексті раціонального інформаційного самообмеження.

До «Відкритого щоденника» ввійшли вельми різні тексти із Фейсбук-сторінки Бориса Херсонського за 2014-й, поки що найдраматичніший рік «української кризи». Ця «криза», або «Події» — фінальний етап Майдану, анексія Криму, розгортання війни на Донбасі, заворушення в містах Сходу і Півдня — склали основну сюжетну лінію книжки. Більшість реплік, роздумів, есеїв, а часто й віршів є реакцією на них інтелектуала, письменника, психолога і психіятра.

Цю реакцію можна схарактеризувати як послідовно патріотичну (хочеться відмовитися від означника «проукраїнська»). Херсонський однозначно виступає проти російської аґресії і підтримує цілісність України. Однак він є далеким від пропаґандистського дискурсу і зауважує напівтони. Скажімо, описуючи трагедію 2 травня в Одесі, він міркує не лише про провокативні дії «антимайдану» і бездіяльність міліції, але й про вчинки активістів-патріотів. Борис Херсонський реґулярно критикує радикальне крило і Майдану, і постмайданових політичних та силових утворень. Його критика виважена і конструктивна; вона заперечує мову ненависти й гасел, що розколюють країну. Саме такого голосу часто бракує в сьогоднішньому поляризованому інформаційному просторі, саме з такими людьми можна дискутувати.

Чимало текстів присвячено російській пропаґанді, яку Херсонський переглядає, здається, з фаховим медичним інтересом, а також колишнім друзям із Росії, з якими стало неможливо спілкуватися, і неможливості відвідувати Крим та Росію. Ще один політичний аспект — послідовне декларування необхідности існування єдиної України, де культурну і мовну строкатість захищатимуть і шануватимуть.

Утім, політикою книжка не обмежується. Є цікаві роздуми культурологічного характеру (зокрема, на межі з масовою психологією), подорожні враження, розлогі й часто парадоксальні особисті і родинні спогади. Родина Херсонських не одне покоління займається літературою та психіятрією, не всі її члени пережили Голокост і сталінські репресії, тож матеріялів приватної історії Борис Херсонський має вдосталь.

І зовсім відокремленою (але не упослідженою) лінією у «Відкритому щоденнику» йдуть вірші. Їх багато, вони пасують на різний смак і перебувають трохи в чернетковому хаосі (нагадуючи, яку роль для поета часто відіграє інтернет-блоґ). Не без проб, уточнень, помилок і переробок розгортаються теми й мотиви — як і личить чернетці. Це вірші, герметично зосереджені на образному плетиві. Вірші споглядальні. Вірші-спогади. Вірші з «політичним звучанням». А ще — вірші в українських перекладах. Здається, автор щоденника (людина російської культури і великою мірою відповідних контекстів) чимдалі більше цікавиться розмаїтими українськими контекстами та взаємодіє з ними. І навіть вірш, який розпочинає книжку, в кінці видання надруковано в перекладі українською мовою.

Поетична частина «Відкритого щоденника» Бориса Херсонського є, зокрема, промовистим свідченням того, як кращі зразки літератури виконують терапевтичну роль у час масових потрясінь, стресів і загроз. Урівноважування «політичного сюжету» книжки відбувається навіть у віршах, у яких ідеться про нещодавні події. Тонко і символічно це виписано в тексті, який мені здається одним із найкращих у книжці:

Я ей говорю — собирай чемодан, документы — в отдельный пакет.

Чемодан — вокзал — дальше — хер знает куда.

А она — с яблонь уже осыпался цвет,

а клематис цветет, и в море прозрачна вода.

 

Я говорю — ночью опять стреляли, ближе к нам, чем вчера.

Только самое необходимое — лишнего не бери.

А она — посмотри, какое солнце с утра,

не хочешь — не слушай меня, просто — смотри.

Друкувати