Друкувати
Середа, Лютий 20, 2019 - 17:29

Остарбайтери з Київщини: вербування, примусова праця, репатріація (1942–1953)

Листопад 2016

Холодна війна відсунула остарбайтерів на узбіччя уваги істориків: у героїзованій і переможній версії війни, яка наголошувала винятково фронтову звитягу, місця їм не було. Але нині цій темі присвячено вже кілька дисертацій і книжок. Праця Тетяни Пастушенко вирізняється з-поміж них не тільки реґіональним обмеженням, що дозволяє глибоко зануритися в локальні особливості явища, і докладним опрацюванням архівних матеріялів (на жаль, лише з українських сховищ), а й широким залученням усних історій колишніх остарбайтерів – не лише задля «ілюстрації» академічної оповіді, а для реконструкції певних процесів і узагальнювальних висновків.

Дослідниця ретельно переобчислює кількість вивезених до Райху та репатрійованих до СССР людей, показуючи на прикладі самої тільки Київської области некоректність радянських підрахунків. Переоцінка раніше поширюваних даних може істотно змінити уявлення про масштаби примусової праці загалом, кількість загиблих у Райху і тих, хто залишився на Заході, а також вплинути на перегляд політизованих тем – поводження німців із робітниками, реальні умови життя та праці остарбайтерів, їхню лояльність до радянської влади та бажання (чи небажання) повертатися до СССР. Дослідження того, як відбувалося вербування примусових робітників у різних місцевостях Київщини, показує розмаїття чинників, які впливали на нього, і велику роль випадковости, що її історики зазвичай нехтують, намагаючися створити чіткий генеральний наратив із «залізною» причинною обумовленістю та виразними правилами. Авторка докладно описує способи уникання депортації до Райху, стратегії виживання під час перебування там та життєві сценарії інтеґрації колишніх остівців до повоєнного радянського суспільства. Саме тут оповідь дослідниці найбільше увиразнює різноманітність людського досвіду, а водночас виявляє і складність завдання побудувати історичний наратив (який має пояснити й узагальнити фактаж) на основі такого різноманітного досвіду. Авторка зосереджується на описі умов життя та праці остарбайтерів у робочих таборах, на більших підприємствах, а не в родинах пересічних німців (що випало сільськогосподарським робітникам). Загалом життя остарбайтера окреслено як «чужина, нужда та неволя», а простір індивідуального вибору – «між поганим життям, дуже поганим життям і смертю», – образ жертви, що його витворила радянська і підтримала пострадянська історіографія.

Друкувати