Друкувати
Понеділок, Березень 25, 2019 - 02:24

О любви слова и изображения

Грудень 2016

Жанр третьої книжки одного зі співзасновників московського концептуалізму Віктора Півоварова, виданої після ностальгійної й автобіографічної «Закоханий аґент» (2001) і міждисциплінарної містифікації «Сірі зошити» (2002), можна окреслити й так: це наближена до автобіографічної есеїстики чи публіцистики мистецька література. Або так: арт-література композитного ордеру.

Збірку видано у м’якій оправі й без ілюстрацій, у форматі серії «Нариси візуальности», яка має одинокий пріоритет: пояснити, що таке сучасне мистецтво під кутом зору тих, хто його створює – художників, кураторів, теоретиків мистецтва. Масовий наклад, спрощений дизайн і поліграфія удоступнюють її для студентства, створюючи потрібний культурний контекст не на репрезентативному, а на фактично наявному рівні.

Балансування на межі між публіцистикою та автобіографією надає книжці Півоварова дуже особистісних довірчих інтонацій у звертанні до читача. Ті, хто, окрім книжок художника, бачили його твори чи бодай каталоги, знають, що довіра є для цього митця, сказати б, обов’язковим засобом виразности. Проте, навіть як інструментарій, попри нав’язаний ним ужитковий характер, довіра тексту виходить за межі стилістики художнього вислову. Наслідком текстонічних зрушень такого кшталту звісно буває якісна література. Ця книжка не є винятком із загального правила.

Дійсні контексти московського концептуалізму, світовідчуття художника-еміґранта (кілька десятків років Півоваров мешкав у Празі), тексти-містифікації, тексти-портрети періодів, коментуючи ту чи іншу художню ідею, мають переваги чи радше властивості дійсного мистецтва, а саме – здатність провокувати нові ідеї. Критична кількість яких, як відомо, має звичку матеріялізуватися, – якщо не у новій книжковій серії, то принаймні у новій книжці.

Друкувати