Друкувати
Вівторок, Листопад 20, 2018 - 09:57

Нова конвергенція. Майбутнє економічного зростання в багатошвидкісному світі

Серпень 2018

У книжці нобелівського лавреата Майкла Спенса йдеться про економічний розвиток у третьому столітті промислової революції, себто в сьогоденні. Хронологічно вона охоплює час від Другої світової війни й простягається в майбутнє. Спенсову увагу зосереджено на двох паралельних і взаємопов’язаних процесах: продовженні промислової революції в розвинених країнах та раптовому й стрімкому поширенні моделі зростання у світі, що розвивається. Цей другий процес (чи, як його називає Спенс, «революція») започаткував зближення країн із різним рівнем розвитку. А тому автор вбачає за головну мету пояснення швидкої зміни моделей економічної діяльности і влади.

У книжці поставлено низку запитань: що спричинило приєднання до світу достатку 60% населення, яке живе в країнах, що розвиваються? Чи вивело це їх на правильний шлях розвитку? Скільки часу знадобиться бідній країні, аби перетворитися на розвинену? Чи існує межа швидкости економічного розвитку? Чи ми навчимося керувати таким непростим явищем, як нова рухлива глобальна економіка? Чи здатні довкілля та природні ресурси витримати швидке зростання світової економіки?

Від закінчення Другої світової війни до кризи 2008 року пріоритети міжнародної співпраці встановлювала Велика сімка (G7), що представляла інтереси розвинених країн. Після кризи провідну роль почала відігравати Велика двадцятка (G20), до якої входять розвинені країни і найбільші країни з високим темпом зростання. Тож наступне запитання: чи зможе G20 впоратися із завданнями, які сьогодні стоять на порядку денному, а саме відкритістю глобальної економіки, стабілізацією фінансової системи, запобіганням деструктивному дефляційному циклові, створенням ефективних міжнародних механізмів реакції на майбутні економічні виклики?

Першим Спенсовим кроком у пошуках відповідей є з’ясування особливостей післявоєнної економіки. Зокрема, він зауважує, що після Другої світової війни розвинені країни відносно швидко перейшли до стабільної моделі зростання на рівні 2–2,5%. Під кінець ХХ століття стався сплеск економічного зростання, пов’язаний із розвитком інформаційних технологій. Окрім того, в другій половині минулого століття Азія знайшла спосіб приєднатися до світової економіки й швидко зростала. Африканські країни почали активно займатися державотворчими процесами та розбудовувати системи управління ресурсами. Водночас перед молодими націями постають питання ідентичности і згуртованости, а також необхідности творення інституцій. Іще одним механізмом зростання Спенс називає інновації, які збільшують виробничий потенціял економіки.

Другим кроком Спенса є з’ясування можливостей стабільного стрімкого зростання та скорочення бідности у світі. Складниками, що уможливлюють тривале зростання незмінними темпами, є величезний потенційний ринок та доступ до знань. Глобальний ринок, своєю чергою, дає змогу країнам, що розвиваються, спеціялізуватися на виробництві того, що їм добре вдається порівняно з іншими країнами. Однак зростання, як переконує Спенс, залежить не лише від економіки, а й від лідерства, управління, інституцій та політики. Третім авторовим кроком є аналіз глобальної кризи та її наслідків для країн, що розвиваються. Виокремлено три категорії перешкод, які слід подолати: по-перше, це періодична економічна нестабільність і нестійкість; по-друге, зміна балансу світової економіки та відновлення попиту в стабільній моделі; по-третє, проблеми колективности.

Четвертим кроком є спроба спрогнозувати майбутнє. Чи можна забезпечити стабільне довгострокове зростання? Відповідь складається з двох частин: одна залежить від спроможности нових економік керувати власним успіхом, друга пов’язана зі здатністю глобальної економіки пристосуватися до цього успіху. Спенс прогнозує, що майбутнє зростання залежатиме від двох найбільших країн: Китаю та Індії. Однак для цього їм треба впоратися із деякими власними проблемами. Китаєві, зокрема, варто здійснити перехід до середнього рівня доходів, подолати разючу соціяльну нерівність, а також брати на себе щораз більшу відповідальність. Індія потребує постійних тривалих інвестицій в інфраструктуру.

Своєрідним підсумком книжки є Спенсові роздуми про те, як можна досягнути проґресу з новою архітектурою глобальної економіки. Насамперед G20 має скоординувати фінансову реґуляторну реформу та відновити баланс попиту. Окрім того, в промислово розвинених країнах слід відновити модель сталого економічного зростання і знизити безробіття. Найбільші економіки, що розвиваються, мають брати на себе більшу відповідальність. Спенс рекомендує провести в багатьох країнах структурні зміни, зорієнтовані на відновлення та підтримання балансу світової системи. І останнє – провести інституційні реформи у структурі управління Евросоюзу.

Друкувати