Друкувати
Вівторок, Вересень 18, 2018 - 20:08

Нариси новітньої історії України

Серпень 2018

П’ятитомова праця київського професора, дослідника історії України ХХ століття Анатолія Русначенка охоплює період від 1914 до 2014 року. Перший том стосується подій 1914–1923 років, що їх автор трактує як добу Української революції. Другий том присвячено подіям міжвоєнного часу, третій – від Другої світової війни до смерти Сталіна, четвертий – від середини 1950-х до середини 1980-х років. В останньому томі висвітлено 1991 рік, Майдани, початок аґресії Російської Федерації. Кожна книжка має висновки про певну добу, але в останньому томі бракує висновків до всіх томів. Натомість вдалим рішенням є огляд джерел та літератури до кожного тому.

До періоду 1920–1930-х років автор застосовує поняття «колонізації» (ідеться про те, що Росія, СССР і решта держав, до яких належала сучасна територія України, здійснювали колоніяльну політику щодо українців), «революції згори» (сталінська колективізація та індустріялізація), «совєтська імперія», «тоталітарна диктатура», «деколонізація», «вторгнення фашистської Росії в Україну». Поняття «Помаранчева революція» автор уживає лише один раз наприкінці відповідного тексту. Натомість Революція гідности присутня в назві підрозділу і саме так – з великої літери та без лапок. Чи не тому, що краще дивитися на все з відстані і не йти за журналістськими та політичними новотворами? Продуктивнішою є теорія про діяльність Сталіна як контрреволюцію, а не «революцію згори». Поняття «фашизм» теж слід застосовувати щодо тих країн, де існували сили, які так себе називали, аби не плутати поняття й не тасувати їх у часі та просторі, відриваючи від історичного контексту. Загальному концептуальному духові праці суперечить те, що автор використовує словосполучення «радянський партизанський рух опору», яке є не менш маніпулятивним за «Велику Вітчизняну війну» чи «визволення».

У кожній частині Русначенко намагається відповісти на дискусійні запитання. Привертають увагу його міркування щодо застосування поняття «громадянська війна» стосовно доби Української революції, запитання, чи стали українці політичною нацією на початок 1930-х років. До проблеми шляхів побудови сучасної української нації він звертається в останньому томі праці, вказуючи на незавершеність українського націєтворення у першій половині ХХ століття і сьогодні, з чим можна погодитися. Утім, використання поняття «громадяни», а відтак і «громадянська війна» в умовах, коли імперія розвалювалася, а нові держави тільки-но з’являлися, виглядає умовним та формальним, натомість нині – більш конкретизованим, коли особу ідентифікують передусім за її паспортом.

Дослідження також містить інформацію про культурний процес, враховує історію українців поза межами України. Окремий розділ про діяспору вміщено лише в останньому томі, хоча й українська еміґрація міжвоєнної доби як яскраве явище, не охоплене асиміляційними процесами, заслуговує на окремий розділ. Залучення української еміґрації та діяспори у плетиво українських ґранд-наративів і надалі є актуальною проблемою.

Друкувати