Друкувати
Субота, Вересень 22, 2018 - 23:31

Микола Костомаров: постать історика на тлі епохи

Серпень 2018

Книжка є ювілейним науковим виданням до 200-річчя від дня народження Миколи Костомарова (1817–1885) та певним підсумком багаторічних студій Ольги Гончар. Дослідниця вже близько двох десятиліть вивчає творчість українського історика, публіциста, письменника, громадського діяча, тож має низку цікавих висновків щодо його діяльности. Тепер уже виокремився науковий напрям «костомаровознавство», в якому Гончар посідає провідні позиції.

Книжка привертає увагу громадськости до розробок «опального» в усі часи історика (який усупереч владі досліджував історію народу). Міркування про місце Костомарова в історії Гончар подає у вступі, який є нестандартним для такого наукового жанру – біоісторії. Науковиця уникає кліше вступів до монографій. Вона ставить завдання висвітлити стан дослідження образу Костомарова в сучасній українській історіографії, наголошуючи міждисциплінарний характер цього процесу, оскільки спадщина Костомарова охоплює великий спектр наукових напрямів, що їх він започаткував або розвинув. Також приділено увагу дослідженню творчої лабораторії науковця та обставин його приватного життя.

Перший розділ присвячено вивченню образу Костомарова у сучасній українській історіографії. Гончар навмисно уникає викладу «бородатої» дореволюційної та радянської історіографії, зосереджуючись на сучасних працях.

У двох наступних розділах Гончар аналізує творчість і науковий доробок Костомарова у тематичному зрізі. У другому розділі показано погляди на українську історію та культуру, а праці Костомарова розглянуто в хронологічній послідовності. Спершу авторка викладає погляди дослідника на комплекс питань розвитку української мови та літератури кінця 1830-х – 1840‑х років. Далі простежує еволюцію його поглядів на статус української мови та культури у 1850‑х – на початку 1960-х. Дослідниця встановила, що Костомаров у науковій та громадській діяльності постійно наголошував своєрідність української мови та культури, її відмінність від російської культури, що рельєфно показано у праці «Две русские народности». Після введення в дію Валуєвського циркуляра (1863) він стає на захист українського у працях та в громадсько-політичній діяльності, завдяки чому серед сучасників Костомаров зажив слави українофіла.

Третій розділ Гончар будує за принципом групування та подальшого аналізу праць Костомарова за його засадничими науковими напрямками. Вона послідовно аналізує погляди історика на походження Русі (зосереджуючись на диспуті Костомарова з Міхаілом Поґодіним), побудову історичного образу Богдана Хмельницького та Івана Мазепи. Костомаров, як зазначає авторка, одним із перших вивів на історичну арену ключових діячів Української держави, за що став «опальним» істориком.

Інформативними є додатки: світлини Костомарова у різні роки життя, будинки, де жив і працював історик, обкладинки праць науковця. Наприкінці книжки вміщено іменний покажчик.

Друкувати