Друкувати
Середа, Лютий 20, 2019 - 18:06

Ми і вона. Антологія одинадцяти поеток

Січень 2017

Проєкт, у рамках якого видано цю антологію одинадцяти поеток, різною мірою знаних, визнаних і читаних – Олени Галети, Олени Гусейнової, Маріанни Кіяновської, Марії Кривенко, Галини Крук, Ліди Мельник, Мар’яни Савки, Віхти Сад, Ярини Сенчишин, Дарки Сироїд та Ірини Старовойт, – гучно йменується «Феномен поетичної творчости жінок Львова». Але серед них є не тільки львів’янки, тому вийшла радше антологія жіночої поезії, західно орієнтованої за змістом.

Об’єднує твори плавна деталізованість, насичена метафоризація та певна статичність. Інша важлива спільна риса – перманентний пошук елеґантности, що завжди ховається у простір, який можна було б назвати підсонням поезії та який ніколи не знаходить сюжетної об’єктивації. Більшість уміщених тут віршів малосюжетні, натомість мають досить складну внутрішню образну логіку, претендують на інтелектуалізм. Вони до того ж рясно прикрашені екзотичними мотивами, яких найбільше у географічних реаліях, найчастіше европейських, надто польських.

Чи коректно вважати антологію «Ми і вона» свідченням існування певної «школи» або «феномена», а чи концептуальним проявом «жіночого письма», питання складне, проте беззаперечним фактом є принаймні те, що вірші різних поеток поєднуються дуже органічно. А згадані властивості в різних текстах можуть ставати як перевагами, формуючи цікаву медитативну лірику, так і недоліками, роблячи образи сірими, маловиразними й однаковими.

В антології чимало верлібрів, проте не бракує й силабо-тоніки. І якщо вірші Галини Крук тут, певно, найдинамічніші та найжорсткіші, то в Маріанни Кіяновської більше формальної стрункости, ритмічности й сюрреалістичної загадковости; Олена Гусейнова поєднує прозору мову з демонстративною парадоксальністю, а Дарка Сироїд – романтичні образи, «дух природи» – з насиченою замкненістю.

Книжку непогано оформлено: крейдяний папір, досить стильні фотографії на чорному тлі. А от відверто слабким місцем антологійної концепції стали «вступи» до віршів – украй абстрактні роздуми поеток про писання, вимушені, мляві й, схоже, не розраховані на прочитання, що можна сказати й про післямову Віктора Неборака. На щастя, все це не впливає на якість самих віршів.

Друкувати