Друкувати
Понеділок, Вересень 24, 2018 - 21:55

Межличностная коммуникация. Теория и жизнь

Грудень 2016

Підручник, виданий за наукової редакції Ольґи Матьяш, є першим у Росії академічним навчальним виданням у галузі комунікативістики, чи то комунікології (цей інституційно «неоформлений» на пострадянському просторі напрям навіть іще не має тут, на відміну від Заходу, усталеної назви). Хоча в Санкт-Петербурзькому університеті на факультеті журналістики є маґістратура з комунікативного напряму, та й факультет соціології пропонує певний вишкіл у соціяльних комунікаціях, а в деяких вишах Росії є навчання з міжкультурної комунікації, можна певно сказати, що цих інституцій мало і вони «нерепрезентативні». Сьогодні в Росії в галузі комунікативістики неможливо одержати вчений ступінь, не є вона й окремою освітньою дисципліною (як-от в Україні – соціяльні комунікації тощо), і праця саме такої спрямованости могла би посприяти інституціялізації цього напряму.

Розвиток науки йде шляхом розмивання дисциплінарних меж. Ідеї Єлєни Кубрякової про притаманність сучасним наукам експансіонізму, антропоморфізму, неофункціоналізму й експланаторности цілковито застосовні й до комунікативістики. «Комунікативне знання» стає також більшою мірою експланаторним, антропоорієнтованим і неофункціональним, або, попросту кажучи, в усіх гуманітарних дисциплінах дужчає увага до ролі в них людського чинника, до пояснювальної сили знання і його впливу на довколишній світ. І ці тенденції, властиві всьому дискурсові наук про людину у XXI столітті, чудово окреслюються і через контекст цієї книжки. Вона унаочнює також і вплив двох провідних парадигм сучасної гуманітарної науки – комунікативної і коґнітивної.

Підручник написано з позиції людей, що живуть у різних культурах або на їх перехрестях, працюють у різних дисциплінах (соціяльній психології, комунікативістиці, культурології, лінґвістиці), і це особливо важливо, щоб «вловити» як міждисциплінарний, так і міжкультурний його контексти. Ця книжка навчає спілкуванню поміж себе – між нами, людьми, приналежними до спільнот, що різняться за культурою, расою, ґендером, віком, життєвим досвідом і світовідчуванням. Із різних позицій і поглядів колектив авторів намагається відповісти на питання, що є комунікація для кожного з нас, тобто на рівні нашого «Я» (на особистісному); на рівні діялогу з Іншим або знаменитого буберівського «Я і Ти» (міжособистісному); і на рівні бесіди «Я і Ми», або розмови з Товариством та його основними інститутами (соцієтальному). І поступово з цих діялогів «Я – Ти – Вони» проступає лейтмотив – показ того, як у суспільстві вибудовується (чи пак «конструюється») наше спілкування: через сенс, контекст, мораль, емоцію, культуру, мову. Автори доволі переконливо показують цей – почасти буденний, а часом зовсім парадоксальний – процес творення нашої реальности через породження соціяльних смислів, що і становить суть людського спілкування. І цю сутність соціяльного конструювання реальности через спілкування чудово ілюструє всього одна фраза з книжки: «як ми говоримо про нашу реальність, така вона і є» [с. 3], – викликаючи в пам’яті знамените вітгенштейнівське: «межі моєї мови – це межі мого світу».

Продумана композиційна структура дає змогу подати, окрім теоретичної частини, чимало ілюстративного матеріялу – у вербальному (під заголовками «говорять науковці» і «теорію в життя») і графічному (фотографіями майже до кожного розділу) форматах. Вдале поєднання візуального і текстового матеріялу, а також інтерактивні завдання в кінці розділів безперечно підсилюють дидактичний потенціял підручника.

А от списки літератури по розділах витримано радше в дусі написання монографії, ніж підручника: бажано було би вказати списки обов’язкової до вивчення та рекомендованої літератури.

Окрему цінність становлять і практичні рекомендації щодо підвищення ефективности нашого спілкування, які цілком можна використати для проведення тренінґів із розвитку навичок комунікативної компетенції (див. «Як змінити образ самого себе: практичні висновки для роботи над собою» [173], «Оволодіння вміннями та навичками: стратегії адаптації до співрозмовника» [474], Додатки [490–513]).

Насамкінець, з утіхою відзначивши якісність цього підручника, доводиться з жалем констатувати, що в моїй країні таких видань поки що немає.

Друкувати