Друкувати
Четвер, Листопад 15, 2018 - 01:28

Листи з-під ковдри

Березень 2017

Андрей Хаданович, каже про нього автор передмови до цієї поетичної збірочки Юрій Андрухович, – «самодостатній герой, один з ключових персонажів того чудового середовища, котре на тлі всіх специфічно вітчизняних умовин творить сучасну міську білоруську білоруськомовну культуру». Специфічну, додамо, культуру: Андрухович запевняє, що ледь утримався від «спокуси назвати ці свої нотатки про нього якось так на кшталт феномен білоруського бубабізму»; добре, що все-таки втримався, не найкраща була б знахідка, але віримо, що це справді вимагало зусиль: аж надто знайомі весела злість чи то злі веселощі й чорнуватий гумор, якими вірші білоруського поета просотані не згірш, аніж розвинутий соціялізм – упевненістю в завтрашньому дні. Тим, певно, і привабили вони перекладачів – українських поетів «відразу декількох поколінь і вишколів», каже Андрухович – Сергія Жадана, Івана Лучука, Дзвениславу Матіяш, Мар’яну Савку, Максима Стріху. Ті, хто у специфічно вітчизняних умовинах вистьобувалися під червоно-лазуровим прапором, нині, втративши його назавжди (тьху! тьху! тьху!), співчутливо вітають колеґу з-під червоно-зеленого, – дбайливо збереженого в теплих бацьківських руках, аби за слушної нагоди спробувати скроїти з нього ковдру спільного культурного простору. Поет Андрей Хаданович тому заважає, бо хто вчитається в його вірші, не схоче перетягти її на себе.

Друкувати