Друкувати
Середа, Вересень 19, 2018 - 11:39

Львів: перечитування міста

Квітень 2018

Текст Львова є найвідрефлектованішим міським текстом нової української літератури. Немає іншого, який мав би таку кількість різномовних літературних присвят, міських видавничих серій, антологій та монографій. Авторка нового міського «перечитування» Катажина Котинська – знана польська україністка, перекладачка й провідна дослідниця «львівської літератури». Її попередню монографію було присвячено міським есеям («Есеїсти про Львів: пам’ять, сусідство, міти», Варшава, 2006), ця ж праця, що вийшла у Кракові 2015 року й тепер побачила світ українською, досліджує фікційні тексти міста: романи та оповіді, сюжети і наративи. Авторку цікавить літературний відбиток міської мітології, відмінність національних інтерпретацій драматичної львівської історії.

Один із головних концептів львівської історії та львівського тексту – його «мультикультурність», справжня чи уявна, та, що перетворилася на міт і залишилася у щасливому минулому, чи та, яку заперечують сьогодні, але намагаються відтворити. Дослідниця розглядає мультикультурну ідилію саме як міт – не історію, а прекрасну утопію, що в якийсь час виявилася зручною і для історичної ідеології, і для міської комерції: «Стереотип мультикультурної ідилії має багато переваг, зокрема, дозволяє зручно оминати важкі питання багатовікової спільної історії поляків, українців, євреїв та інших».

Проте багатомовність львівського тексту – це не міт, а реальність, і Котинська нагадує про чотири окремі міські візії: німецьку («габсбурзьку»), єврейську, польську та українську, проте детально досліджує лише дві останні. Євреїв та австрійців побачено переважно «очима поляків» й «очима українців». «Свідомо єврейських» фікційних текстів міжвоєнного Львова авторці вдалося знайти вкрай небагато; чи не головним джерелом для аналізу тут є «Все ясно» Джонатана Сафрана Фоєра – «роман штетла», не міста. Важливого щонайменше для сучасного українського міського тексту і для створення міту про «рай із маленькими помилками» «Лемберґ, місто» Йозефа Рота Котинська не згадує, і, здається, не тому, що польський Львів, на думку Рота, вже не був тим мультикультурним раєм. Котинська не уникає гострих запитань і болючих відповідей, навпаки, саме польсько-українські «міські змагання за ідентичність», тобто «іншування» як головний засіб у будуванні національної свідомости стає в книжці однією з головних тем. Причина такої «завуженої» оптики криється в зосередженості на предметі: українсько-польському і польсько-українському «перечитуванні міста».

Щодо вибору текстів, то в дослідженні надано перевагу зразкам «популярної культури», і в цьому є сенс: міська «мітологія», стереотипи й історичні кліше найкраще пізнаються в ній. Тому досить багато уваги авторка приділяє новим Винничуковим творам та старим Іваничуковим, проте оминає «Дванадцять обручів» Андруховича й давніші оповідання того ж Винничука. При цьому справедливо і переконливо викриває поверховість, історичну викривленість і навіть етичну неохайність того ж «Танґа смерти». І розлого переказує роман Андрія Куркова «Львівська гастроль Джимі Хендрікса»: тут стає зрозумілим рецепт безпроблемного комерційного читва: «мир, дружба, рок-н-рол» проти «мир, дружба, єврейський погром».

Нарешті, зазначимо найвдаліший зразок популярного «львівського тексту» – детективний цикл Марека Краєвського про комісара Попельського (тут ми – авторка і рецензентка – одностайні). І завершимо рецептом, бо ж який «львівський текст» без рецептів. Отже, легка суміш іронічної гри зі стереотипами міської історії та літературного жанру, треш-нуар із пронизливим відтінком приречености. У Краєвського ми наперед знаємо головне: несуттєво, чим закінчиться саме ця міська історія, але історія цього міста закінчиться: за декілька років розпочнеться війна, і того єврейського Львова, і того, хай утопічного, світу більше не буде ніколи.

Друкувати