Друкувати
Середа, Листопад 14, 2018 - 13:51

Ліва Європа

Серпень 2018

«Ми – діти Маркса і кока-коли», – цей вислів режисера Жана-Люка Ґодара якнайкраще характеризує образ, що супроводжує «ліві ідеї», а також тих, хто їх сповідує. Теорія, яка ставить за мету всебічну перебудову світу, і світ, який здебільшого налаштований на споживання. З одного боку, постає питання діялектики, а з другого – вибору. У будь-якому випадку для критики, дій чи споглядання потрібне знання проблематики.

Книжка «Ліва Европа» має важливе значення з багатьох причин, зокрема, вона виконує гносеологічну функцію і намагається розхитати стереотипи, що існують в українському суспільстві довкола лівиці. Згідно з деякими з них, ліві ідеї тотожні комунізмові, а комунізм – більшовизмові, відповідно, будь-які ліві рухи й партії є тоталітарними (і відповідальними за злочини) par excellence. Таке спрощене уявлення саме по собі є тоталітарним, адже через банальне невігластво і кон’юнктуру гальмує розвиток критичного, альтернативного мислення не лише в політичній, а й у соціокультурній площині.

Збірка містить дев’ять статтей, присвячених розвиткові лівих ідей та рухів у різних модифікаціях, і бере за відправний географічний принцип. Тож у виданні є тексти про Францію, Велику Британію, Німеччину, Швецію, Італію, Іспанію, Грецію, Португалію, а також стаття, в якій ретроспективно подано огляд рухів на Кіпрі, в Данії, Ірландії, Ісландії, Нідерландах, Норвегії, Фінляндії. Авторами текстів є культурологи, філософи, перекладачі, журналісти, політологи, соціологи, історики. Вони не послуговуються лише теоретичними матеріялами, а безпосередньо включаються в контекст, аналізуючи соціяльну дійсність, спілкуючись із дослідниками в країні, про яку йдеться. Завдяки цьому перед читачем постає широке полотно европейської історії (від Французької революції до ХХІ століття), яке відкриває горизонти і знімає шори, позаяк той дискурс, який склався в Україні, не помічає рухів і процесів, які в европейських країнах є нормою, або вкрай неґативно налаштований до них. Досить сказати, що студентство в Іспанії є від природи лівим, а праві течії – досить марґінальні.

Книжка демонструє велику палітру лівих течій і рухів: марксисти, маоїсти, троцькісти, сталіністи, соціялісти, комуністи, анархісти, антиглобалісти, екологісти, феміністичні і ЛҐБТ-ініціятиви й рухи тощо та їхній вплив на політичний, соціяльний і культурний розвиток певної країни. В лівиці знайшли собі місце і «старі» ліві з ностальгією за СРСР, і ультранові з їхньою критикою нерівности, глобалізації та осудом тоталітаризму. Тож ліві мають підтримку серед населення, що відбивається в представництві у виконавчій і законодавчій владі. Ліва альтернатива (соціялістична й комуністична партії у Франції, лейбористи в Британії, «Podemos» в Іспанії, СИРИЗА в Греції тощо) правим партіям або неоліберальному капіталізмові є не чимось утопічним, а реальною і почасти зреалізованою моделлю.

Причини неґативного ставлення до лівих в Україні зрозумілі. Тут не місце для аналізу лівого руху в Україні (шкода, що збірка не містить такого тексту), та зауважимо, що марксистські й анархістські ідеї мали значний вплив на українське суспільство і культуру. Досить згадати переклад «Маніфесту Комуністичної партії», який здійснила Леся Українка, знаний далеко за межами України анархізм Нестора Махна, марксистські студії Романа Роздольського – одного з найфаховіших дослідників «Капіталу» Маркса, і модернізм 1920–1930-х років, де серед літераторів та критиків значне місце посідають філософи-марксисти Володимир Юринець, Семен Семковський, Петро Демчук та інші.

Спрощена оптика щодо лівих ідей та рухів проявляється в багатьох стереотипах, штампах і просто в оманливому сприйнятті реальности. Наприклад, поділ на лівих, правих і центр уже не актуальний, як чуємо в медіях, але насправді все навпаки. Лівацтво – це неодмінно тоталітаризм, проте емансипацію (у різних проявах) «винайшли» ліві. Лівацтво однорідне, але якщо зануритися в історію соціяльних рухів, стане зрозуміло, що є декілька напрямків в анархізмі, фемінізмі, розмаїті відгалуження марксизму (до речі, Маркс не був винахідником лівих ідей). Іще один стереотип: ліві ідеї застарілі, а їхні прибічники – це марґінали й екстремісти. У різний час лівими (прибічниками ідей) себе позиціонували і позиціонують інтелектуали від Жана-Поля Сартра і Симони де Бовуар до Славоя Жижека і Джудит Батлер. Марксистська критика лягла в основу таких нових концептів, як телекомунізм і метамодернізм, а фраза ще одного прихильника Маркса, Жака Лякана, «структури виходять на вулиці» досі актуальна.

Друкувати