Друкувати
Субота, Листопад 17, 2018 - 11:38

Кур’єр Кривбасу. 2002, № 146 (січень), № 147 (лютий)

Серпень 2018

У перших двох цьогорічних числах «Кур’єр Кривбасу» надрукував роман Олеся Ульяненка «Син тіні»: крім нього, сучасну прозу представляють дві коротенькі новели Анатолія Шевченка з циклу «Криворізькі образки» (146) та оповідання Андрія Кокотюхи «Випадок з охоронцем» (147). Поетичні добірки пропонують Емма Андієвська, Ірина Жиленко (146), Раїса Лиша, Василь Слапчук та Іван Іов (147); любителям вишуканих філологічних ігор Микола Мірошниченко приготував нову добірку паліндромонів (146).

У січневому (146) числі Ростислав Мельників подає літературний портрет одного з чільних представників «розстріляного відродження» – Майка Йогансена; тут-таки надруковано писану 1922 року статтю самого Йогансена «Елементарні закони версифікації (віршування)». Відомий науковець і мисткиня з Канади Аріядна Стебельська публікує розвідку «Енігма, інвектива і сюрреалізм у політичних творах Шевченка», яка, «попри дискусійність окремих моментів і “діяспорність” мови, цікава як спроба модерного прочитання Шевченка в руслі шукань шевченкознавців останніх років», – зазначає в короткій довідці про авторку Володимир Базилевський.

Листи знаного в діаспорі громадського діяча Олександра Семененка до Євгена Маланюка надруковано в супроводі коментаря, якого зробив Леонід Куценко.

На завершення номера Михайлина Коцюбинська знайомить нас зі своїми не друкованими перекладами віршів відомого білоруського поета, прозаїка та кіносценариста Уладзіміра Караткевича, додаючи до цього власні спомини про автора та про час, у який писалися та перекладалися вміщені тексти.

Лютневий (147) номер друкує роздуми Івана Дзюби, навіяні «зламом тисячоліть» і написані в звичайному для цього жанру настрої понурого сподівання.

Чергову статтю зі спадщини Ігоря Качуровськога присвячено поколінню українських літераторів, яке заявило про себе під час Другої світової війни. Леоніда Світличка публікує нещодавно знайдені листи Василя Стуса до Івана Світличного, Роман Корогодський ділиться спогадами про художника Вячеслава Дозорця, а Андрій Підпалий півперекинутий вагою збільшує відзначення та співпадіння у прірві пройдення спілкування та бічного підтримування власних пошкоджень та співу відстаньності чужого смаку. Кілька коротких есеїв Андрія Содомори та по одній новелі Єжи Пільха та Ольги Токарчук (переклав з польської Ігор Пізнюк) завершують літературну частину. Але є ще дві рецензії: Андрія Окари на альбом українського соцреалістичного мистецтва та Лариси Табачин на «Сурдокамеру» Олега Криштопи, і нарис Анатолія Дністрового про поезію Гельдерліна.

Друкувати