Друкувати
Вівторок, Листопад 13, 2018 - 20:52

Крихка імперія. Як Росія полюбила і розлюбила Владіміра Путіна

Травень 2016

Бен Джуда — британський журналіст, який провів дитинство у Східній Европі. Його книжка «Крихка імперія», вперше опублікована 2013 року (Yale University Press), є результатом подорожі сучасною Росією, під час якої автор спілкувався з високопосадовцями та представниками найзлиденніших прошарків суспільства, про існування яких у Кремлі воліють не згадувати. Журналіст показує реалії держави очима громадян, які перебувають, хоч і на різних осях, у єдиній системі координат.

Аналіз архівних джерел, вивчення російської літератури та особисті розмови дали Джуді змогу доволі повно представити реалії сучасної Росії та вказати на логіку й закономірності суспільних, економічних і політичних процесів, які ми спостерігаємо сьогодні. Наприкінці подано список літератури, що підтверджує факти, якими оперує автор.

Нинішня Росія — не випадковість чи результат політичних невдач декількох останніх років, пише Джуда. Її сучасний стан визначають діяльність конкретних осіб і тривала дисфункція структурних елементів. У першій частині книжки автор демонструє, як механізм, що його створив Владімір Путін для завоювання російського світу, унеможливив внутрішні трансформації та призвів до державного паралічу, а згодом — до застосування репресивних методів управління. Широка мережа особистих зв’язків, що накладалася на керівні посади, мала на меті побудувати систему на засадах лояльности, ефективність якої не була необхідною вимогою. У такий спосіб у Росії, що зберігала орієнтацію на сировинну економіку, кристалізувалася бінарна система цінностей: ресурси й конвертація зв’язків у гроші.

Джуда говорить про Путінову одержимість ідеєю стабільности, що насправді є навіюванням мільйонам людей почуття невизначености, аби не залишалося нічого, в чому російські громадяни могли би бути впевнені, окрім того, що визначав Путін. Народ повинен бачити і проживати реальність, яку визначає президент. Росіяни потребували предмета гордости і прикладу для наслідування, тому правитель демонстрував багатофункціональність, щоразу постаючи в усе абсурдніших образах, аби нове російське повсякдення сприймалося як щось апріорне, а леґітимність влади не викликала сумнівів. Прийшовши до влади, Путін майже одразу знешкодив медії, які стали беззубими співцями нового режиму.

У другій частині книжки Джуда пропонує огляд того, як вертикаль влади та путінський консенсус продемонстрували вразливість і нездатність адаптуватися до умов глобалізації, інтенсивних змін, надто з постанням нового середнього класу й опозиції. Наприклад, інтернет здавався Путіну зручним та безпечним місцем, де інакодумці можуть виявляти невдоволення, не турбуючи спокою «царя». Усталений порядок дав тріщину, коли Ілья Фійбісовіч за допомогою соціяльної мережі Facebook вивів на вулиці тисячі однодумців, які зажадали змін.

Джуда пояснює, чому російської опозиції не досить і чому Путіну все важче підтримувати ілюзію тотального контролю. На політичній мапі світу Росія здається могутньою. Проте це дисонує з реальністю, в якій Росія крихка та вразлива через відсутність економічної, культурної та соціяльної єдности. Росія — це люди, які ще не готові взяти на себе відповідальність за зміни, і ті її мешканці, які не визнають ані влади, ані держави, ані себе.

Друкувати