Друкувати
Четвер, Березень 21, 2019 - 07:09

Колабораціонізм на території рейхскомісаріату «Україна» і військової зони в роки Другої світової війни

Січень 2017

Тема колаборації з окупаційним нацистським режимом на території України надто довго належала до числа небажаних і тому перебувала на дослідницьких марґінесах: за радянських часів описування «всенародної боротьби з німецько-фашистськими загарбниками в роки Великої Вітчизняної війни» давало історіографам більші вигоди, та й тепер, перш ніж узятися до цієї теми, дослідник мусить фахово «дозріти» до цього, звільнитися від тенет усталених шаблонів і стереотипних потрактувань, а то й певної упереджености. З цього погляду монографія Валентини Шайкан тематично, а головно, концептуально, вирізняється, і вона варта уваги, тим більше, що її хоч і підготовлено в стінах Інституту історії НАН України, але надруковано в криворізькому видавництві, а це створює їй проблеми на шляху навіть до фахівців, не кажучи про ширший загал.

Отже, в монографії йдеться не про «героїчну боротьбу» з окупантом, а про співпрацю з ним, про типові й особливі мотиви та вияви цього явища. Осмислюючи складне суспільне становище за умов окупації та ретельно класифікуючи колабораціонізм (побутовий, військовий, економічний, культурний, адміністративний, індивідуально-політичний), типологізуючи різні його вияви залежно від характеру окупаційного режиму та всіляких ментальних і морально-психологічних чинників, авторка намагається накреслити вододіл між добровільною та примусовою співпрацею населення з окупантами, показує різні моделі групової та індивідуальної поведінки. Колабораціонізм постає, з одного боку, як продукт цілеспрямованого застосування тиску, зокрема й виразно брутального, а з іншого – як реакція на довоєнну політику радянської влади та на провал в 1941 році радянської воєнної доктрини, яка обіцяла, що Червона армія в разі нападу на СРСР негайно відкине ворога за кордони держави й розіб’є на його території.

Описуючи участь на боці вермахту добровольців із місцевого населення та радянських військовополонених, дослідниця не оминула й такої дражливої (головно через політико-ідеологічні, а не наукові причини) теми, як діяльність на теренах райхскомісаріяту України представників українського самостійницького руху та громадських інституцій національної орієнтації, які, маючи на меті створення незалежної української держави, ситуативно йшли на співпрацю з Німеччиною.

Друкувати