Друкувати
Вівторок, Грудень 18, 2018 - 14:00

Іван Мазепа і Слобідська Україна

Грудень 2016

Нову книжку Володимира Маслійчука про «освоєння» на гетьмансько-слобідському прикордонні за доби чи, точніше, за життя Івана Мазепи написано за підсумками аналізу чималої кількости виданих джерел та архівних документів українських установ. У її фокусі — тема колонізації, перенесення та запозичення ідей.

У першому розділі викладено загальну концепцію дослідження та історіографію гетьмансько-слобідського прикордоння. Далі у вправному та легкому стилі описано порубіжжя до Коломацької ради 1687 року. В третій частині розглянуто два стереотипи щодо поглядів Івана Мазепи на Слобідську Україну: автор показує, що гетьман мріяв приєднати до Гетьманщини саме Правобережжя, а не Слобожанщину. Зв’язки на прикордонні, на прикладі мешканців Полтави та Коломака, простежено в четвертій частині. А п’ятий розділ присвячено оглядові геополітичної ситуації в 1687–1708 роках.

Дослідження показало, що не надто легко вибудувати наратив про освоєння на гетьмансько-слобідському пограниччі. Скажімо, із шести сторінок шостого розділу з інтриґуючою та обнадійливою назвою «Реформи Петра Першого (Загрози традиції та консервативний опір: слобідські полки і Гетьманщина)» не так-то й багато можна дізнатися про реформи російського царя щодо двох українських автономій та про консервативний опір їхніх еліт. Хоча Володимир Маслійчук належить до вузького кола вітчизняних істориків, які приділяють значну увагу конфліктові традиції та модернізації, в цій праці він занадто поляризує цю бінарну опозицію, під старизною маючи на увазі передусім українську автономію, а під новизною — реформи імперського уряду. Адже від 1990-х років частина польських, російських та українських істориків розмежовують радикальну та помірковану форми модернізації в Центрально-Східній Европі. Дослідник не зосереджується на українських «новаторствах» (утім, низку з них зауважує), хоча саме вони є найцікавішими складниками освоєння у царині ідей. Цікаво, що попередня Маслійчукова книжка «Провінція на перехресті культур» (2007), до якої ввійшла низка його давніших розвідок, завдяки згадуваному протиставленню традиції та модернізації сприймалася як цілісний текст. Натомість монографія «Іван Мазепа і Слобідська Україна», передусім через специфічність теми, розпадається на окремі сюжети освоєння на пограниччі, хронологічно об’єднані життям Івана Мазепи.

У сьомому розділі «Слобідський контекст відомого доносу» на прикладі звинувачень у зраді, що їх висунули гетьманові Василь Кочубей та Іван Іскра, представлено культурні та соціяльні комунікації на гетьмансько-слобідському порубіжжі. У розділі «Прямуючи до “Азії” (Воєнні дії осені 1708 — весни 1709 рр. і слобідські полки)» Маслійчук простежив воєнні дії на гетьмансько-слобідському прикордонні й труднощі, що постануть перед майбутніми дослідниками цього питання. У передостанньому розділі розглянуто наслідки «зміни» Мазепи та непросту долю мазепинців на прикордонні після «нещасливого шведського року».

Хоча Володимир Маслійчук наголошує, що хоче представити дві форми освоєння на гетьмансько-слобідському прикордонні (території та інтелектуальних комунікацій), вдало він пише й про третю — сучасне засвоєння «мазепинської тематики» на території Слобожанщини. Останній розділ «Незабутній Мазепа (Як суспільства пригадують і вигадують)» є одним із найкращих сюжетів книжки. Авторові вдається влучно представляти характерні амбівалентні риси такого освоєння. Для прикладу, показовим є рішення Коломацької селищної ради поставити пам’ятник гетьманові Мазепі на вулиці Лєніна. Маслійчук також звертає увагу на освоєння пам’яті про Мазепу та його добу як на потенційний економічний (туристичний) ресурс.

При ретельному читанні можна натрапити на деякі термінологічні неузгодженості, окремі сюжети, що вже не раз фігурували в попередніх авторових розвідках і мало що додають до розуміння теми, чи стилістично невдалі речення. Утім, Маслійчукова робота заслуговує на високу наукову оцінку.

Друкувати