Друкувати
Субота, Вересень 22, 2018 - 06:38

Єгупець, № 25, 26

Серпень 2018

Спільною особливістю двох чисел альманаху «Єгупець» є спрямованість на розширення горизонту розуміння культурного розмаїття, актуалізацію значення пам’яті в його збереженні і пошук сенсів, що визначили би перспективи існування цього розмаїття в майбутньому. Окрім осмислення історії та перекладів, «Єгупець» пропонує і ориґінальний погляд на сьогодення культури й комунікацію між культурами.

У двадцять п’ятому числі часопису наскрізною є тема пам’яті. Видання містить художні тексти російською і українською мовами, в перекладах (з англійської та їдишу) і в ориґіналі. Сучасну прозу представлено російською версією твору Олени Стяжкіної «На языке Бога» і трьома мемуарними оповіданнями Аркадія Шпильського. Поезію – добіркою віршів Вадима Гройсмана «Ковчег». У розділі «Публікації» також є художня література і літературно-критичні матеріяли. У перекладі Наталії Риндюк із їдишу представлено сповнені легкого гумору і смутку оповідання Іцхока-Лейбуша Переца і добірку єврейських дотепів та влучних висловів про війну, що їх зібрав Семен Ан-ський. Публікацію повісти української письменниці середини ХХ століття Ольги Дучимінської «Еті» супроводжує стаття Олі Гнатюк про долю мисткині та сприйняття цього твору в різні часи.

Історичні й історико-філологічні есеї переважають у розділі «Критика і публіцистика». Геннадій Естрайх міркує про долю єврейських дітей-сиріт у романі «Це ми» Файвла Сито, Євгенія Демченко публікує розвідку-розслідування про життя «сина міста», киянина Міхаіла Волошина (Цуккермана), відомого гострою публіцистикою і ексцентричною поведінкою на початку ХХ століття. Уривок із майбутньої книжки Жанни Ковби «З молитвою та благанням із безодні пекла» містить матеріял з історії східної Галичини «в комуністичному домі» 1939–1941 років. Із нею інтонаційно перегукується вміщена в розділі «Мистецтво» стаття Олександри Уралової «Бердичівські ярмарки. Пиши на Бердичів!», що супроводжує публікацію листівок із бердичівськими ринками початку ХХ століття з колекції фотокарток Сергія Пасюка та листівок Моше Мураховського.

Потужною частиною числа є розділи «Мемуаристика» і «Мистецтво», в яких представлено уривки зі щоденників Леся Танюка і фраґменти його начерків до книжки про Алєксандра Дейча, статтю Георгія Духовичного про художника Олексу Захарчука (його роботи подано на кольоровій вставці в часописі) та інтерв’ю Андрія Пучкова із Мироном Петровським, що містить спогади про Іосіфа Бродського, есей Ольги Самолевської, присвячений пам’яті Леся Танюка, і нарис-спогад Олександри Уралової пам’яті Ґелія Аронова. На особливу увагу заслуговує публікація про художницю Ольгу Рапай-Маркіш, що складається зі спогадів самої мисткині та багатоголосого інтерв’ю зі згадками про неї та її повсякдення, творчість, особливості спілкування з іншими людьми і приязнь до тварин.

Двадцять шосте число «Єгупця» знайомить із літературною спадщиною і культурою євреїв Литви, або литваків. Видання упорядкували літературознавець, поет і перекладач Міндауґас Квєткаускас і дослідниця історії культури євреїв Европи Лара Лемпертене. Більшість текстів у альманасі – переклади з івриту, їдишу, литовської, російської та англійської мов українською, є декілька текстів російською. У передмові до видання упорядники звертають увагу на значення, яке в різні століття мала культура євреїв для Литви, і корпус статтей, відібраних для альманаху, підтверджує цю тезу.

У структурі видання відчувається прагнення до рівноваги художньої літератури і публіцистичних, історико-культурологічних і мемуарних текстів. Початкові і фінальні публікації перегукуються: в них відчутно балансування між символічним і леґендарним та живим і теплим, збереженим в особистій пам’яті. Вдалим рішенням є розміщення художніх творів на початку видання. Альманах відкриває новела литовського і єврейського письменника Іцхокаса Мераса «Як виросла олива» із підзаголовком «леґенда наших днів», в якій твориться неймовірний світ – світ-перехрестя минулого і теперішнього, реального і фантастичного, буденного і метафізичного, і водночас – світ міту і символу (із цим текстом перегукуються уривки з книжки «Предания литовского Иерусалима», яку впорядкував Іцхак Бройдес, адже в ній ідеться не лише про життя єврейської громади Вільна XVIII століття, а й про історії, що сприймаються як вічні міти). В оповіданнях Маркаса Зинґеріса ліричне і комічне сьогодення та ХХ століття химерно переплітаються, а строката мозаїка життя євреїв у Литві 1930-х років постає в уривку з роману «Местечковый романс» Ґріґорія (Якова) Кановіча, який майстерно змальовує з перспективи маленького хлопчика суперечності стосунків між дорослими і дітьми. Поезію представлено віршами Альфонсаса Буконтаса і Сєрґея Кановіча в перекладі Володислава Журби з литовської мови, добіркою текстів кількох відомих авторів із підзаголовком «Єврейські ремінісценції у творчості литовських поетів» та публікацією творів їдишської поетки Сари Рейзен, яка в різні роки мешкала у Вільнюсі, Мінську, Варшаві, а від 1933 року – в Нью-Йорку (знайомство з цією авторкою доповнює стаття про її віленські роки авторства дослідниці і перекладачки їдишської літератури Йоанни Лісек).

У статті, присвяченій ревіталізації культурної спадшини євреїв у Литві, Рута Ануліте звертає увагу не лише на найбільші досягнення держави і громадськости в збереженні рухомої спадщини єврейської культури, а й на практику відродження старих синагог. Тему культурної пам’яті розвиває стаття дослідниці міського простору Раси Чепайтене – предметом її уваги є центральний проспект Вільнюса.

Культурологічні тексти, вміщені в числі, представляють мозаїку мистецтва литовських євреїв. Міндауґас Квєткаускас міркує про творчість поета Віленського ґета, модерніста Аврома Суцкевера, Йоланта Міцкуте звертає увагу на «Віленську трупу» як яскраве явище в історії не лише єврейського, а й европейського театру, Ґедре Янкевічюте представляє огляд творчости єврейських художників у міжвоєнній Литві (публікацію ілюструють репродукції картин у кольоровій вставці альманаху), а Аквіле Ґриґоравічюте міркує про пошуки ідентичности їдишської літератури того ж періоду. Інформаційно насиченими є тексти Мілди Якуліте-Васил (про арт-юдаїку в музеях Литви) і Каміле Рупейкайте (про єврейську тему в творчості Анатолія Шендерова). На особливу увагу заслуговує прекрасно ілюстрована розвідка Лайми Лаучкайте-Сургайлене про художника Рафаеля Хвойлеса, яка представляє долю митця в контексті драматичної історії литовських євреїв.

Завершальна частина альманаху містить драматичні есеї Юлюса Саснаускаса, нарис про Єрусалим Живіле Юоніте, інтерв’ю із театрознавицею Іреною Вейсайте, спогади Лусі Шилдкрет Давідовіч про діяльність Їдишського дослідницького інституту у Вільнюсі 1930-х років.

Друкувати