Друкувати
Неділя, Травень 26, 2019 - 22:53

Ідентичність націй

Листопад 2016

Свою книжку про ідентичність сучасних націй Монтсерат Ґібернау – каталонка, народжена у Барселоні, а сьогодні професорка політології Коледжу Квін Мері Лондонського університету, – написала англійською мовою. Український переклад її праці став третім – після іспанського та каталонського.

Авторка вважає головними ознаками національної ідентичности її тяглість та унікальність. Перша із цих ознак живиться уявленнями про націю як спільноту, закорінену в минулому, проте спрямовану у майбутнє. Друга є наслідком згуртування індивідів навколо однієї мови, власної території, спільного походження, історії, долі, цінностей і традицій, а відтак і самоусвідомлення своєї духовної єдности та культурної відмінности від решти світу – «інших», «ненаших», «чужинців». Натомість свідомості особи відчуття належности до нації надає трансцендентного виміру, що підносить її над буденністю та долучає до вічности.

Національну ідентичність зазвичай творять, підтримують і «перезавантажують» інтелектуали, проте насаджує її насамперед держава. Вона, пише Монтсерат Ґібернау, формує та поширює через систему освіти та ЗМІ певні образи нації, «доброго громадянина» і«спільного ворога», а також ідеї, символи та ритуали, покликані виплекати в індивідів почуття взаємної симпатії та солідарности.

Однак дослідницю більше цікавлять нинішні та прийдешні перетворення національної ідентичности під тиском знизу, згори та зсередини. Тиск знизу (з боку національних меншин і громад іміґрантів) спонукав деякі західні держави вдатися до політики деволюції, тобто децентралізації влади (в Іспанії модель симетричної деволюції отримала назву «café para todos» – «кава для кожного»). Авторка доводить на прикладах Квебеку, Шотландії, Вельсу, Північної Ірландії, Країни Басків і Каталонії, що деволюція зміцнює тожсамість «бездержавних» націй і водночас сприяє формуванню у них подвійної ідентичности – реґіональної та загальнодержавної. До того ж, наголошує вона, деволюція притлумлює сепаратизм, «запобігає відокремленню й ослаблює вимоги незалежности» (це було написано 2007 року).

Згори на національну ідентичність тиснуть наддержавні інституції – наприклад, Европейський Союз, який прагне прищепити громадянам різних держав спільну, наднаціональну, «неемоційну» европейську ідентичність. Нарешті, тиск із середини (з боку корінного населення) обумовлений його намаганнями вберегти «чистоту» національної ідентичности перед реальними та уявними загрозами їй від іміґрантів.

Зрештою, у новому тисячолітті, доходить висновку Монтсерат Ґібернау, національна ідентичність не втратила свого значення для людини та її спільноти і надалі тільки зміцнюватиметься та збагачуватиметься. Змінюючись відповідно до викликів глобалізації, національна ідентичність зберігає своє ціннісне осердя та емоційну наснаженість, а водночас стає відкритішою різноманітним зовнішнім впливам – отже, вона справді «міцнішає, коли стає крихкіша».

Друкувати