Друкувати
Понеділок, Листопад 19, 2018 - 00:49

Гра триває. Літературна критика та есеїстика

Січень 2017

Попри дистанційованість від богемно-літературних тусівок та майже всіх акцій актуального літпроцесу в Україні, Костянтин Москалець демонструє новою книжкою літературної критики органічну залученість у сучасний дискурс красного письменства. Видання є збіркою статтей, написаних за час від виходу першої аналогічної книжки «Людина на крижині» (1999 рік, «Критика») та присвячених переважно найновішим і найзначнішим з’явам в українській словесності. Цього разу основну увагу спрямовано на поезію сучасників, в основному з кола вісімдесятників (Василь Герасим’юк, Ігор Римарук, Іван Малкович, Наталка Білоцерківець, Людмила Таран, Володимир Кашка), а «інформаційним приводом» стає вихід книжки того чи того автора. Тут поет-літературознавець укотре демонструє фахову критичну аналітику, зреалізовану в широкому гуманітарному контексті, із залученням різноманітних філософських і культурологічних концепцій: від Дао до теорій Ролана Барта, Канта, Юнґа, Юнґера та інших. Москалець докладно зупиняється на іманентних особливостях цієї поезії, подекуди даючи чіткі та лаконічні характеристики поета (наприклад, про Олеся Ільченка: «майже цілковита відсутність метафор, скупі й точні порівняння, втомлена афористичність і своєрідна “новелістичність”»). Москальцеві вдумливі розвідки розгортають те культурно-інтелектуальне тло, яке є підтекстом поезії певного автора.

Не менш фаховим виявляється і дослідження поезії в історичному аспекті: статті про Зерова (з приводу виходу збірки його літературознавчих праць) та Свідзінського (з нагоди виданого в «Критиці» двотомника поета) вкотре заакцентовують знаковість і неординарність цих постатей у літературному просторі того часу. Москалець наголошує елітарність і поетичний нонконформізм обох митців, хоча й усвідомлює, що підґрунтя такої постави в кожного з них було своє.

Стаття про прозу Миколи Рябчука прозорістю тонких спостережень контрастує з передмовою до роману Марка-Роберта Стеха «Голос», де надміру «законцептуалізований» підхід подекуди призводить до комунікативного розриву. Втім, цю чи не єдину незручність під час читання Москальцевої книжки з надлишком компенсують дві цілком конгеніяльні розвідки про Григорія Чубая та чудово здійснена деконструкція інтелектуальної стратегії російського культуролога Боріса Парамонова.

Друкувати