Друкувати
Середа, Листопад 21, 2018 - 01:52

Феномен релігійної девіації: теоретичні нариси

Серпень 2018

Релігієзнавиця Алла Арістова відмежовує свої студії від означення «монографія», та загалом книжка має традиційну для академічних наукових досліджень структуру. Чергування теоретично щільних текстів із менш насиченими теорією сприяє динамічності видання. Більшість текстів балансують між традиційною густотою монографічного письма і спробами наблизити його до нарисового стилю, та перше нерідко перемагає. Нарисам властива поміркована міждисциплінарність із домінантою філософії й соціології релігії.

Арістова розглядає чимало тем: форми релігійної девіяції, релігійні почуття, девіянтну мотивацію і поведінку, систему релігійних санкцій і девіянтогенний потенціял релігійних норм, детермінацію релігійно-девіянтної поведінки і релігійних почуттів. Осмислює й дражливі теми одностатевих стосунків, педофілії в церковному середовищі, релігійного фанатизму. Дослідниця зазначає, що існує незначна кількість конкретно-соціологічних досліджень цього феномена в релігійному середовищі.

Авторка представляє короткий огляд розвитку девіянтології як міждисциплінарної галузі сучасної гуманітаристики й окреслює коло понять, що їх використовує. Релігійно-девіянтну поведінку визначено як «дії, вчинки, способи діяльності релігійних осіб або груп, невідповідні встановленим чи фактично утвердженим конфесійно-визначеним нормам, цінностям, традиціям, очікуванням, установкам, що поширені серед певної релігійної групи, інституції, спільноти». Отже, релігійну девіяцію розглянуто як соціяльний феномен, а не як індивідуальний поведінковий акт.

Ескізно розглядаючи ознаки, структуру, динаміку і функції релігійної девіяції, Арістова наголошує, що релігійне середовище породжує особливий попит на позитивну девіяцію. Теоретичний аспект привертає увагу в тексті, присвяченому осмисленню детермінації девіянтної поведінки. Концептуально важливими є і нариси про девіянтогенний потенціял релігійних норм та форми релігійної девіяції. Саме в цих частинах книжки з’являється її особлива прикмета: вміння дослідниці гармонізувати узагальнення і уважне осмислення конкретики релігійного життя. Проте найдосконалішими з погляду балансу теорії й аналізу конкретики релігійного життя є нариси, присвячені системам релігійних санкцій та релігійним почуттям і девіянтній мотивації. В них зринає багато питань, які може бути розвинено в подальших студіях, дискусіях і діялогах. Арістова наголошує декілька десятків тем, які потребують продовження наукового осмислення.

Із додатків у книжці є лише перелік вибраної літератури з теми. Виданню бракує довідкових матеріялів, покажчиків або словника, які значно покращили би сприйняття ідей дослідниці.

Друкувати