Друкувати
Субота, Вересень 22, 2018 - 04:43

Дирижер и оркестр, или 100 ненужных советов молодым дирижерам

Листопад 2016

Дириґент, скрипаль, композитор, режисер, поет, прозаїк, педагог Роман Кофман після закінчення контракту з Бонським симфонічним оркестром імені Бетховена видав книжку (наклад – 500 примірників), присвячену професії дириґента. За рік до того подібний текст у жанрі «замість роману» закінчив і оприлюднив Юрій Андрухович. В Андруховичевої «Таємниці» і Кофманового «Дириґента» схожа не лише форма «гри в інтерв’ю». В обох масштабних діялогах з уявними особами (власне, з самим собою) відчувається «німецький слід» («Чи не всю осінь 2005 року я, з нетривалими перервами, провів у Берліні», – розпочинає передмову до «замість роману» Андрухович).

Містифікація містифікацією, але навіть вона не дає змоги надто глибоко зануритися в таємницю (перепрошую за каламбур) роботи з оркестром. Роман Кофман свідомо лишає за дужками всі «занадто мистецтвознавчі» розмови про техніку дириґування та проблеми інтерпретації симфонічних партитур – про це написано сотні томів. Бесіда Кофмана-студента з Кофманом-професором точиться головно навколо соціяльнопсихологічних аспектів професії: нюансів спілкування з оркестрантами, правил побудови «так званої кар’єри», репертуарної політики колективу та всього того, що може зрозуміти будь-яка людина, що живе серед людей.

Власне, «дириґент і оркестр» – універсальна модель стосунків, яка притаманна не тільки музичному світу. Кожний із нас у різних життєвих ситуаціях буває в обох ролях (наприклад, коли їде в автобусі з кондуктором), а тому роздуми розумної людини на цю дражливу тему слідом за журналом «Esquire» хочеться назвати «правилами життя». Які, за законами музики, все ж таки побудовані на «правилах гри».

Друкувати