Друкувати
Неділя, Листопад 18, 2018 - 14:19

Дворянство Лівобережної України кінця ХVІІІ – початку ХХ ст.: соціально-правовий статус і місце у владних структурах Російської імперії

Серпень 2018

У спільній монографії київського професора Олександра Гуржія та чернігівського дослідника Юрія Русанова найперше впадає в очі прикра описка в ініціялах Олександра Гуржія. У бібліографічному описі його найменовано І. О. Гуржій (такі ініціяли мав батько науковця – член-кореспондент АН УРСР Іван Олександрович Гуржій). Та ця помилка не впливає на якість монографії.

У передмові автори коротко обґрунтовують доцільність вивчення українського дворянства Лівобережної України. Вони роблять у праці наголос на дослідженні законодавчого реґулювання оформлення українського дворянства та висвітленні особливостей «перетворення» української лівобережної старшини на російське імперське дворянство в процесі нобілітації, його місця в етносоціяльній стратифікації, особистого складу та адміністративно-управлінської діяльности ґубернських предводителів.

У першому розділі проаналізовано російське імперське законодавство щодо дворянського статусу: особливості формування стану, вимоги до отримання дворянського статусу, правові та юридичні підстави станової стратифікації. У другому розділі Гуржій та Русанов простежують еволюцію правового статусу дворянства Російської імперії і його українського складника від кінця XVIII до початку XX століття. Автори роблять висновок, що можливості дворянства як стану в самореалізації в політичній сфері залишалися незмінними, особливо в контексті післяреволюційних (1907 року) подій і планів уряду та імператора зміцнити самодержавство.

Далі у поле зору дослідників потрапляє питання нобілітації козацької старшини та представників шляхти Лівобережної України. Царський уряд, ведучи політику «пряника та різки», змусив чи заохотив представників української еліти отримувати дворянський статус. Тут представлено широку документальну палітру виводу дворянства (отримання статусу дворянина) й статистику щодо цього.

В етносоціяльній стратифікації імперії українське лівобережне дворянство було тричленне: нижче, середнє та вище, – що визначалося доходами, освітнім рівнем та престижем. Автори встановили, що чисельність поміщиків, які належали до нижчої страти, зменшилася, а кількість поміщиків, що входили до середньої страти, збільшилася досить незначною мірою, і лише чисельність верхньої страти поміщиків істотно зросла.

Наступні два розділи присвячено питанням управлінської діяльности дворянства українського походження у системі місцевого самоуправління та в органах реґіональної адміністрації ґубернського рівня. Російський царат певною мірою дарував права дворянам на виняткову внутрішню корпоративну організацію – дворянські зібрання. Ця внутрішня корпоративна організація передбачала інститути ґубернських і повітових дворянських зібрань, ґубернських та повітових предводителів дворянства, дворянських депутатських зібрань, повітових дворянських опік. Вони мали здебільшого декларативний характер, проте наділені таким статусом дворяни отримали статус поважного управлінця. У пореформений період проявилися якісно нові риси розвитку інституту предводителів. Зокрема, ще на стадії підготування селянської реформи 1861 року планувалося реорганізувати систему місцевого самоуправління (обмежити компетенції повітових предводителів внутрішньостановими проблемами). Утім, предводителі ще довго грали провідну роль на нових адміністративно-бюрократичних щаблях управління імперії.

Останній розділ висвітлює діяльність ґубернських предводителів Лівобережної України. У короткій післямові автори підсумовують дослідження і окреслюють перспективи теми.

Друкувати