Друкувати
Неділя, Листопад 18, 2018 - 11:38

Дорога святого Якова

Серпень 2018

Нон-фікшн Дзвінки Матіяш розкаже про те, як авторка разом із чоловіком пішки подолала 900-кілометровий паломницький шлях через Іспанію до Сантьяґо-де-Компостела. Як зустрічала дорогою нових людей, збирала їхні історії і сама збагачувалася досвідами. Утім, більше йдеться не про подорож місцевістю, а про мандрівку всередину себе: як змінить паломників дорога, що в них відкриє, які випробування посилатиме.

Дорога є так само важливим персонажем, як і ті, хто йде нею. А може, й важливішим, адже вона лежить тут тисячоліттями, і спогади про цей шлях закарбовуються у паломників на все життя. «Ті, хто пройшов цю дорогу, вже не можуть із неї зійти <…>. Дорога знає про це. І залишається з тими, хто нею йшов, назовсім», – пише авторка.

Дорога дозволяє помандрувати й у часі. Матіяш часто повертається до минулого, заново осмислюючи прожите. Дивиться на попутників: підлітків з Европи, які, користуючись вільним роком після закінчення школи, вирушають у паломництво, і згадує похмурі часи «залізної завіси», коли така мандрівка прирівнювалася до польоту на іншу планету. Зауважує, з якою легкістю дорогою святого Якова йдуть люди пенсійного віку, і зіставляє цих чоловіків і жінок із їхніми українськими ровесниками. Чи не найзворушливіші в книжці – спогади письменниці про покійну маму, перекази снів, де вони разом, уявні діялоги з нею. Мама теж є на цій дорозі – на цьому шляху є вдосталь місця для всіх важливих людей.

Дорога святого Якова також звучить різними голосами. Люди – це одні з найбільших скарбів, що трапилися на шляху письменниці. Тож хороший авторський прийом – написати історії від їхнього імені, з їхньої перспективи, поділитися їхнім болем і мотивами пройти цей шлях. У книжці з’являється чоловік, який молиться у дорозі, щоб знайома дівчинка Олеся видужала; семирічна Катруся, яка чекає тата, полеглого на війні; безіменний паломник, до якого в дорозі прив’язався пес, і тепер вони долають шлях разом.

Жанр книжки означено як «текст», йому також пасувало б означення «сповідь». Авторка відверта, не соромиться зізнатися в тому, яким нестерпним буває голод у дорозі або хропіння сусіда по кімнаті. «Що б робив святий Франциск на моєму місці?» – думає вона в такі миті. Зізнання у людських слабостях здаються напрочуд щирими, створюють ефект довірливої розмови з читачем. Авторці не бракне відваги бути собою, однаково правдиво вона оповідає що про власні молитви, що про промоклі черевики.

На сторінках «Дороги святого Якова» не знайдемо туристичних порад – оповідь написано з погляду людини, для якої паломництво є зануренням у себе, способом збагнути більше про себе й інших, вийти оновленою після фізичних болів і побутових незручностей. Цю книжку значною мірою створено не завдяки письменницькому таланту, а завдяки особливій вдачі людини, яка вміє зворушуватися, співпереживати і приймати життєві випробування гідно й терпляче.

Друкувати