Друкувати
П'ятниця, Вересень 21, 2018 - 08:52

Долгота дней

Квітень 2018

Український переклад: Володимир Рафєєнко. Довгі часи. Переклад з російської Маріанни Кіяновської. Львів: Видавництво Старого Лева, 2017.

Практично водночас із російським ориґіналом вийшов друком український переклад роману «Довгі часи» («Долгота дней») Володимира Рафєєнка — відомого письменника з Донецька, який після початку війни перебрався до Києва. Переклад виконала не менш знакова літераторка Маріанна Кіяновська.

Може здатися, що це чергова книжка про теперішню війну, але вона дуже вирізняється з-поміж інших текстів. На відміну від багатьох (ба навіть більшости) наявних сьогодні рефлексій російсько-української війни на Донбасі, в творенні художньої дійсности яких переважають такі «фільтри», як мова болю постраждалих від бойових дій або мова войовничої патетики, у Рафєєнка особливе місце посідає карнавальність, чи то пародійна, чи не зовсім пародійна метафізика і, нарешті, метафора.

Письменник зумів трагедійні, патосні й фарсові моменти війни перетворити на суто естетський матеріял, водночас зберігши і трагедію, і патос, і фарс.

Ключова сюжетна колізія «Довгих часів»: у лазні з характерною назвою «П’ятий Рим» окупованого міста Z (однозначно відчитується як Донецьк) постійно безслідно зникають російські солдати й «ополченці». Окупаційна адміністрація починає «кошмарити» працівників лазні, але швидко з’ясовує, що вони, хоч і тримаються українських позицій, ні в чому не винні. Натомість виявляється, що території, відомі під назвою «ОРДЛО», внаслідок різноманітних містичних трансформацій випали зі звичайного виміру реальности і приєдналися не до Росії, а до неіснуючого СРСР, до того ж у них частково втратили дію звичайні закони фізики. Лазня — одне з місць загадкових розламів. Завдання виправити ситуацію, повернути Z у більш-менш нормальну реальність покладають на двох чоловіків і одну дівчину, які працюють у «П’ятому Римі».

Ця історія стає в Рафєєнка вдячним матеріялом і для побутових замальовок із життя прифронтового міста «дивної війни», і для згаданих вище метафізичних ігор, і не останньою чергою для розповіді про Київ очима тих переселенців, які прибули до столиці із зони бойових дій.

У фінальній, «київській» частині роману апогею сягає карнавальна текстова стихія, яка, зокрема, знаходить опертя і в алюзіях — від Андруховича до Булґакова. Перед нами новий симпатичний зразок «київського тексту». Карнавальність, утім, як і варто було очікувати, зовсім не втрачає свого гіркого воєнного присмаку. Притаманна цим епізодам і відверта критичність, хоч і не така нищівна, як в описах російських бойовиків. Сьогоднішню дійсність тилової України Рафєєнко, в кожному разі, описує доволі іронічно.

Переклад Маріанни Кіяновської, як можна зрозуміти вже з метаморфози назви роману, аж ніяк не буквальний, сам письменник називає його «ментальним». А співвідношення західних мовних практик перекладачки зі східними мовними особливостями автора може правити за цікавий матеріял для фахової дискусії.

Роман упевнено можна назвати одним із найцікавіших творів, написаних сьогодні на матеріялі російсько-української війни. Символічно, що така книжка пов’язана саме з українською перспективою, трактуванням конфлікту, і при цьому її написано російською мовою.

Друкувати