Друкувати
Вівторок, Листопад 13, 2018 - 20:16

Давно не кошерні. Історія однієї родини з Галичини

Листопад 2016

Німецькомовна віденська єврейка Клавдія Ердгайм розповідає про асиміляцію галицьких євреїв, про їхнє розчинення помежи людом Австро-Угорської імперії, про поступову зміну ідентичностей на прикладі власної сім’ї – починаючи від прадіда, власника нафтових копалень у Бориславі. Надаючи своїй історії форми роману, вона максимально дистанціюється від оповіді й ані разу не зраджує того, що персонажі книжки – її родичі. Про те, чия вона донька, дізнаємося лише з останніх сторінок.

Роман фіксує начеб малоістотні зміни у побуті єврейської родини, ілюструючи терміни, якими тепер рясніють підручники з єврейської історії. Бачимо зблизька, як галицькі євреї перетворюються на «поляків мойсеєвого віровизнання», «німців мойсеєвого віровизнання» чи просто не надто релігійних громадян Австро-Угорщини.

Все починається із дрібниць. Голова сім’ї Мозес Герш перестає носити пейси; посилає синів не в хедер учити Талмуд, а у польські школи; хлопчаки свистять і лазять по деревах, хоча єврейській дитині не личить так поводитися; потім потай від батьків куштують свинину, катаються на ковзанах і ходять до віденського парку атракціонів. Навіть Мозесова дружина Герша Естер, найбільша в сім’ї традиціоналістка, перестає носити перуку, щоправда, набагато пізніше, ніж змінює зачіску її чоловік. Їхні сини один за одним переїздять до Відня і беруть собі нові католицькі імена. Хлопці вивчають право, медицину, а кому навчання не до снаги, той займається комерцією.

Немислимі раніше шлюби з ґоями зустрічають дедалі менший опір батьків молодят. А мішані сім’ї перестають кошерно харчуватися, не святкують шабату, рідко відвідують синагоги або навіть цілком переходять у християнську віру. Діти мішанців уже не розмовляють їдишем. Занепадають традиції, проте молоде покоління чудово вливається у ряди европейської інтеліґенції. Нащадки Мозеса Герша освідчені та заможні, його онука Теа вчиться на лікаря, займається популярним психоаналізом і особисто знайома з донькою Зиґмунда Фройда.

В той самий час у книжці добре зображено робітничий рух і вибухи антисемітизму. Наприкінці кожного розділу є абзац із тогочасної преси, який уводить нас в історичний контекст. До прикладу, у такому абзаці ми знаходимо оголошення з «Дойче Фольксблятт»: «Заводський і залізничний службовець шукає роботу в антисемітів». Там само читаємо новини про Палестину, про єврейські погроми та перебіг воєнних дій.

Текст Клавдії Ердгайм не перенасичено датами та історичними подіями. Він радше внутрішній, сімейний, проте крізь кожну сторінку просвічує історія. Родина Гершів тут постає як зразок малої групи людей, на яких діє їхній час. Як пише у передмові професор Ярослав Грицак, ця книжка розповідає про долю галицьких євреїв, які переїздили до Відня так масово, що, власне, сформували нову творчу інтеліґенцію австро-угорської столиці. Тут показано розквіт єврейського Борислава та єврейського Відня, який після винищення юдеїв більше не відігравав ролі світової метрополії.

Друкувати