Друкувати
Четвер, Грудень 13, 2018 - 22:20

Честь, кров і риторика. Конфлікт у шляхетському середовищі Волині (друга половина XVI–XVII століття)

Грудень 2016

Працю Наталі Старченко присвячено вивченню шляхетських наїздів — соціяльному явищу, законодавчо визначеному в Литовських Статутах Великого князівства Литовського (ВКЛ). Авторка запропонувала розглянути конфлікт у шляхетському середовищі одного з реґіонів ранньомодерної України — Волині. Великою мірою це зумовлено станом джерельної бази дослідження. Саме джерела Волині — документація актових книг — дають змогу вивчати низку проблем, пов’язаних із волинським соціюмом. Натомість поза увагою науковиці залишився продукт канцелярії ВКЛ — документація Литовської метрики.

Праця містить дванадцять розділів. Насамперед авторка пояснює використані в роботі терміни. Ключовий із них — конфлікт — «передбачав боротьбу за цінності (матеріяльні чи символічні), і його обов’язково супроводжував цілий спектр ворожих міжособистісних/міжгрупових актів: сварок, погроз, ритуалів, силових дій тощо». Тут виразно наголошено на ціннісних характеристиках, а закинута українській історіографії «теза про шляхетську сваволю та неконтрольоване насильство» «постає як аксіоматична». Шляхетські наїзди, розглядувані «як явище загальноєвропейського характеру», були «позаправовим способом задоволення економічних інтересів шляхти, що виник через неефективність правової і судової системи Речі Посполитої та слабкість центральної влади». На думку дослідниці, в цьому не слід убачати «криміналізацію» шляхетського повсякдення.

Другий та третій розділи монографії є, по суті, вступними. В них проаналізовано шляхетське середовище Волині та взаємини між різними групами шляхетської верстви. Авторка уважно досліджує шляхетський конфлікт і стадії його перебігу. Найперше дослідниця визначає зони конфлікту. Це були дім/маєток, греблі та мости, дороги, церква, замок, суд, ринок, корчма, сеймикові зібрання. На думку Наталі Старченко, в публічних зонах конфлікту відбувалося символічне оголошення про помсту, так звана «одповідь», «до якої вдавалися перед початком застосування сили, а також як до замінної щодо неї дії». Оголошення помсти досліджено в окремому розділі. Далі дослідниця описує практики поєдинків у Західній Европі, Польській Короні та Речі Посполитій і, звісно, на Волині.

В наступному розділі викладено обставини вбивств, а також їх сприйняття з боку шляхти. Авторка зауважує, що в попередньому варіянті книжки вбивства залишилися поза її увагою, та, з огляду на їхню численність, вона вирішила розглянути їх в оновленій версії дослідження. Ключовою тут є теза про те, що вбивство «в більшості випадків було результатом необережності, побічним, але не бажаним наслідком ворожості». Проілюстровано це твердження двома випадками шляхетських убивств, коли звинувачені в судах акцентували на випадковості події.

Також авторка аналізує судову систему в дії на прикладі наїздів, описує роботу повітових судів, їхню компетенцію, судовий процес тощо. Тенденцією стало невиконання вироків через «слабкість виконавчої влади», що «цілком відповідала головним настановам шляхетської культури». І як висновок Наталя Старченко констатує: «<...> добре функціонування правової системи було неприйнятне для шляхти, що звично культивувала лицарські ідеали, де судовий процес і цілком умотивований вирок все одно мали характер поєдинку».

Десятий розділ пояснює функціонування в суспільстві тотальної ворожости такого суспільного інструменту, як «полюбовний суд» чи «приятельське єднання», покликаного, за браку сильної центральної влади, успішно реґулювати конфліктні взаємини членів локальної групи.

Останні два розділи описують конкретні судові процеси, пов’язані з убивством під час наїздів.

Друкувати