Друкувати
Четвер, Червень 20, 2019 - 12:31

Березіль, 2005, № 3–4

Лютий 2017

Нічого дивного в тому, що Помаранчева революція стала ласим шматочком для тих, хто мислить себе хронікером, немає. От тільки хочеться якось толерантно натякнути Ірині Мироненко, яка в «Березолі» веде рубрику «Хроніка–2005», що революція закінчилася і нарешті можна оглядати ще й якісь інші події. Микола Рябчук у статті «Несподівані українці» також рефлектує про «революцію кольору сонця». Цього разу він теж скористався нагодою нагадати читачам свого козиря – «дві України».

«Польові дослідження з українського сексу» у нас уже були, а от тепер, завдяки Галині Тарасюк і її новелам, маємо ще й «студії з української цноти». Андрій Кокотюха так і не облишив великих сподівань на лаври творця української масової літератури. І написав новий, цього разу пригодницький, роман «Шукачі скарбів». Ось тільки яка це масова література без казково великих тиражів? І які це казково великі тиражі в «Березоля»?

Нові поезії Романа Скиби нагадують, як просто колись наповнював поет власні тексти речами з львівського повсякденного життя і як йому тепер складно вписувати в поетичні тексти речі так само прості й повсякденні, однак київські.

Майже половину числа присвячено матеріялам-спогадам. Раїса Талалай згадує Миколу Вінграновського, Ігор Качуровський – Дмитра Нитченка, від дня народження якого виповнилося 100 років. А Леонід Череватенко взагалі пропонує поетам закинути вірші й писати щоденники, певно, щоби було з чого творити майбутні мемуари.

Друкувати