Друкувати
Четвер, Червень 27, 2019 - 15:49

Березіль. 1998, ч.1–6

Травень 2018

Протягом першого півріччя «Березіль» далі друкував щоденники Аркадія Любченка, – либонь, найцікавіший матеріал поточних чисел. У першому-другому номері вміщено також гарні вірші Анатолія Перерви, Ірини Мироненко та дебютантки Ольги Тільної, добірку новел Марії Цуканової та оповідання Адама Гльобуса в перекладі з білоруської і з післямовою Максима Стріхи. Любителі краєзнавства з цікавістю прочитають розвідку Івана Саратова «З історії харківських гербів», а любителі патріотичної публіцистики – бойову статтю Бориса Степанишина про Лесю Українку, через непорозуміння, певно, вміщену в рубриці «Критика». З цікавим аналітичним оглядом «Каталог як дзеркало нашого мистецтвознавства» виступає (жаль, що не в «Критиці») Лесь Герасимчук.

У числі за березень-квітень заслуговують на увагу, властиво, лише три матеріали – «фантастична» (нібито) повість Лідії Рибенко «Бо ти – людина», невелика розвідка Наталі Лощинської «“Червоний шлях” і неокласики» та дотепна рецензія Ігоря Бондаря-Терещенка на поетичну збірку одного дебютанта, оснащену відразу трьома «авторитетними» й однаково курйозними передмовами. Решта текстів особливою виразністю не відзначається. Окреслити їх можна хіба що жанрово: «середньоспілчанська» поезія Степана Пушика, Віктора Соколова, Бориса Чіпа, Людмили Калиновської та Володимира Родіонова, тривіальні розмірковування на тему «що робити?» одного з нинішніх кандидатів у президенти Євгена Марчука, ще тривіальніші (зате куди бойовитіші) розмірковування Василя Лизанчука про потребу захисту української мови та підступи клятих антидержавників, і нарешті таке собі «есе» Миколи Малахути про поета Шевченка (Михайла) під промовистою назвою «Як треба вміти ходити за плугом».

П’яте-шосте число справляє дещо краще враження: поряд із кримінальною повістю Андрія Кокотюхи «Останній раз», яку цікаво читати, навіть попри дерев’яний стиль автора, тут уміщено непогані віршовані тексти Наталки Матюх, Миколи Шатилова та Олександра Коржа, цікаве інтерв’ю з Софією Майданською, невелику розвідку Євгена Федоренка «Михайло Коцюбинський та Максим Горький» і справді актуальний, спертий на факти, публіцистичний виступ Анатолія Стародуба «Театр, який непотрібен». Рецензії Світлани Антонишин, Дмитра Нитченка та Олександри Ковальової на нові книжки Романа Кухарука, Дмитра Павличка й Лідії Доценко належать радше до жанру дружніх відгуків, проте добре, що хоч якісь рецензії в наших часописах усе ще з’являються.

Друкувати