Друкувати
Вівторок, Березень 26, 2019 - 04:29

Аз

Листопад 2016

Книжка «Аз» Ірини Шувалової побачила світ такого вдатного до поезії 2014 року. Та, на відміну від багатьох поетичних речей, які тоді з’явилися, вона не несе в собі виразних недвозначних слідів війни, революції та інших суспільно-екзистенційних потрясінь. Що ж, іще один доказ різноманіття, універсальности й багатовалентности художньої літератури.

Збірка має три розділи з назвами: «Імена», «Твоя земля» та «Неможливі речі». Перший із них я назвав би найконцентрованішим. Ідеться про концентрацію символізму, метафорики, асоціятивности, зрештою, і про рівень універсальної абстрактности (який гострою бритвою завжди відтинає зацікавлених читачів від незацікавлених). Ці риси взагалі притаманні поезії Ірини Шувалової, і саме в першому розділі книжки «Аз» вони, може, найкристалізованіші, аж до мітологічного стану:

із моря виходять народжені вперше боги

так пишуться книги чудес на піску під ногами

ненатла вода поїда золоті береги

які ще ніколи й ніхто не назвав берегами

ще речі не мають імен а початки кінців

в мовчанні своєму гора ще далека від горя

ще з лука не пущено спритних смертельних гінців

назустріч чужинцям які по-чужому говорять

Найцікавіші вірші з цього розділу несуть у собі деякі риси високого формалізму —

чаші розбиті знову водою повняться

звірі забуті вертають в розриті нори

ляже живе зерно на беззубі жорна ці

ліри зі струнами з пороху заговорять

Два подальші розділи — «Твоя земля» та «Неможливі речі» — виглядають дещо «розрідженішими», часом менш пружними. Зате й прозорішими, що, ймовірно, приверне увагу трохи іншого читача. Тут напрошується метафорична паралель із написанням імені та прізвища авторки на обкладинці «Аз»: спершу їх літери розташовано зовсім щільно, а далі вони «розлітаються», запускаючи між себе щораз більше повітря.

У «Твоїй землі» та «Неможливих речах» особливо чітко відчитується географічна і любовна тематичні лінії. А в географії недвозначно домінують середземноморські, грецькі мотиви. Власне, з різним рівнем інтенсивности вони є спільним знаменником для всієї збірки, і навіть присвяту на її початку написано грецькою мовою. Окремі ескапади на північ лише підкреслюють цю південність книжки Шувалової, а також зрозуміле в такому контексті поєднання темпераменту із задуманою пасивністю. Цей географічний напрямок, принаймні в сучасній українській поезії, явно не заяложений, а отже, це ще один плюс книжці.

І, звичайно ж, пишучи про будь-яку збірку Шувалової, годі оминути її ритм і риму. Як завжди, її вірші стрімкі та пульсуючі, а їхнім ритмом авторка володіє впевнено та вправно, тож читачі мають нагоду спостерігати справді добре римування. Я назвав би Ірину Шувалову серед лідерів сьогоднішньої української римованої силабо-тоніки. Не дивно, що на цьому питанні окремо зупиняється Василь Герасим’юк у передмові до «Азу» (якщо, звичайно, таку назву з усім її потужним набором значень та інтерпретацій годиться відмінювати). Переконаний, багато кому з читачів буде приємно відчути, як цей спосіб писання несе за своєю течією їх разом із авторкою, часом заносячи до, здавалося б, не зовсім притаманних естетиці наших днів метафізичних глибин.

Друкувати