Друкувати
Неділя, Травень 26, 2019 - 09:54

ARCHE-Пачатак. 2008, № 5 (68)

Грудень 2016

Темою травневого числа «ARCHE», на обкладинці якого вміщено світлину з офіційного святкування 1 травня 1943 року в окупованому нацистами Мінську, є Білорусь часів Другої світової війни. Політика та ідеологія нацистської Німеччини й авторитарної Білорусі, пише у передмові до номеру головний редактор Валєр Булгакав, мають чимало спільного: ненависть до США, придушення опозиції, культ держави, всенародна любов до політичного лідера, інтенсивна пропаґанда, всесилля спецслужб тощо. Подібні паралелі обізнаний читач відшукає і в статті Іяна Кершо «Міт про фюрера»: Гітлер теж використав референдум для леґітимації своєї абсолютної влади, а державна пропаґанда так само підносила його як суворого, але справедливого «батька нації», що пильнує порядок, протистоїть «ворогам» і опікується підвищенням народного добробуту.

Пер Радлінґ змальовує образ «Великої Вітчизняної війни у свідомості білорусів», наголошуючи на тому, що міт «Великої Вітчизнячної», який був осердям совєтської ідентичності, пережив СССР і став основою Лукашенкової «державної ідеології». Марек Ян Хадакевіч («Поляки-“фашисти” проти совєтів-“окупантів”. Залаштунки партизанської війни у Білорусі») описує збройну боротьбу совєтських партизанів проти Армії Крайової на території Білорусі (щоправда, нічого не згадуючи про їхню активну бойову співпрацю до квітня 1943 року). А Андрей Пачобут оцінює повідомлення білоруських дослідників Сяргея Йорша та Сяржука Горбіка про наявність білоруського масового збройного антисовєтського опору після Другої світової війни як «Байки для патріотів» і доводить безпідставність таких тверджень.

Лєанід Рейн розповідає про діяльність православних ієрархів у Білорусі під час німецької окупації 1941–1944 років і насамперед – про спроби створити Білоруську автокефальну церкву; він же пише про нацистське винищення євреїв, ставлення до цього білоруської людности й участь у ньому місцевих колаборантів, і він же досліджує історію 30-ї вафен-ґренадерської дивізії СС, яка була сформована влітку 1944 року на півдні Польщі з білорусів, росіян, українців, поляків та німців і воювала на півдні Франції проти підрозділів західних союзників і французьких партизанів.

Вільгельм Мозель описує «Депортацію євреїв із Гамбурга до Мінська» в листопаді 1941 року (згодом до Мінського ґета вивезли також євреїв із Дюсельдорфа, Берліна, Брна, Бремена, Відня та Франкфурта) і знищення більшости з них восени 1943 року та наступну депортацію решти в’язнів до концтаборів на території Німеччини. Леанід Смілавіцький пише про «Антисемітизм у совєтському партизанському русі на прикладі Білорусі (1941–1944)», у тому числі про пограбування і вбивства євреїв партизанами (один із найвідоміших випадків – розстріл командиром і комісаром загону імені Дзержинського партизана Ригора Ривіна за «єврейський націоналізм»).

Уве Гартеншлеґер описує «Місто Мінськ під німецькою окупацією (1941–1944)», зокрема – структуру військової та цивільної окупаційної адміністрації, діяльність поліції та СС, становище населення, антифашистський спротив та історію єврейського ґета. Петер Кляйн («Про поліцію порядку в райхскомісаріяті Остланд») аналізує історію та діяльність німецьких поліційних формовань, причетних до масових убивств.

Ґюнтер Бішаф («Сталін дуже захоплювався Гітлером») досліджує ідеологічні та геополітичні причини німецько-радянської «війни на знищення». Лі Бейкер («Аналізуючи крах: новий погляд на операцію “Баґратіон”») з’ясовує причини розгрому Червоною армією групи німецьких армій «Центр» на сході Білорусі у червні 1944 року. Стивен Фриц слідом за Черчилем уважає, що перемога СССР над Німеччиною фактично не відрізнялася від поразки і стала головним довготерміновим чинником розпаду Советського Союзу («Перемога за ціною поразки»).

Номер журналу ілюстрований численними німецькими, совєтськими та американськими кіно- і фотодокументами часів Другої світової війни та репродукціями нацистських плакатів і листівок.

Друкувати