Друкувати
Неділя, Червень 16, 2019 - 12:09

ARCHE

Листопад 2016

За задумом укладачки цього числа «ARCHE» Наталлі Сліж, воно має започаткувати «Жіночу історію Білорусі» як окремий напрямок історіографії.

Число відкривається статтею самої Наталлі Сліж «Шляхтянки на сторінках приватно-судових документів Великого князівства Литовського XVI–XVII століть». Попри поширені уявлення, шляхтянка у ВКЛ не була істотою другого сорту: вона володіла маєтностями, позичала своєму чоловікові гроші, дарувала власну нерухомість, позивалась у суді і навіть очолювала збройні наїзди на сусідські маєтки, а за завдану їй фізичну чи моральну кривду отримувала подвійну, порівняно з чоловіками, «нав’язку» (грошове відшкодування). Про одну з аристократок ВКЛ розповідає Людміла Іванова («Людвіка Кароліна з Радзивілів – опікунка протестантських молитовень у Великому князівстві Литовському»).

Наталля Гардзієнка розглядає «Особливості суспільних стереотипів щодо жінок на території Великого князівства Литовського у XVIII ст.». Ідеї та практики Просвітництва підважили тодішній суспільний ідеал шляхетської жінки, відтак дружина, мати та господиня стала ще й меценаткою, читачкою, перекладачкою, видавчинею та авторкою віршів, полемічних трактатів і любовних романів, а увага до краси жінки доповнилася поцінуванням її освічености і розуму.

Наталля Анофранка досліджує «Участь дворянок білорусько-литовських земель у політичному житті кінця XVIII – першої половини XIX століття». Йдеться, зокрема, про берегиню скарбниці Тимчасового уряду ВКЛ 1812 року Пелагею Сапегу, командира повстанського уланського полку (1831– 1832) Емілію Плятер і голову Волинського жіночого відділення нелеґального «Союзу польського народу» Еву Фялінську. Алєна Фіриновіч розповідає про «Роль жінок у повстанні 1863–1864 років на території Білорусі». Вони поширювали листівки та літературу, провадили антиурядову аґітацію, вели розвідку, постачали повстанцям харчі, одяг, коней, зброю та набої, працювали сестрами-жалібницями – недарма серед засуджених російською владою повстанців жінки становили близько 9%.

Ірина Раманава («Жінки озброїлися кілками та йдуть на нас у наступ…») пише про участь жінок у протидії колективізації в СССР на початку 1930-х років, зокрема про «бабські бунти», у перебігу яких ватаги селянок розбирали по домівках «усуспільнені» інвентар і худобу та вимагали звільнити «куркулів» і відкрити зачинені храми.

Алєг Дзярновіч у статті «Дві князівни Ґедройць: життя на зламі епох» описує долі двох представниць шляхетського роду. Віра Ґедройць була першою в Російській імперії жінкою-хірургом, доктором медицини, лікаркою дітей Ніколая II та головним лікарем Царськосельського палацового шпиталю, останні 15 років життя завідувала катедрою у Київському медичному інституті, а також була поеткою, – як і Раїса ҐедройцьКудашова, авторка вірша «Ялинка», що уславився як дитяча пісенька «В лесу родилась ёлочка».

У розділі «Джерела» Вольга Гарбачова публікує фраґменти спогадів Ганни Герич із Рейтанів (близько 1789–1857), а Міхась Скобла – 23 листи поетки та письменниці Лариси Геніюш (1910–1983).

Друкувати