Друкувати
Неділя, Травень 26, 2019 - 16:05

ARCHE. 2010, №12 (99)

Листопад 2016

Тема чергового випуску «ARCHE» – маловідомі подробиці повстання проти російської влади, яке у 1863–1864 роках розгорнулося на білоруських, литовських, українських і польських землях.

Алєна Філатава аналізує різні відміни «Ідеї державности на білорусько-литовських землях у 1861–1864 рр.»: унітарна Польща у межах до першого поділу, автономія Литви у складі Речі Посполитої, федерація Польщі, Литви та Русі-України, незалежна Литва.

Аляксандар Радзюк публікує спогади учасника повстання Ігната Арамовіча «Марення» – своєрідний літопис партизанського руху на Гродненщині та Берестейщині у 1863–1864 роках. Мемуарист наголошує підтримку від місцевого люду, детально описує рейди, бої та побут повстанців, навіть наводить тексти їхніх пісень.

Андрей Кіштимав описує «Першу рейкову війну» – використання повстанцями щойно споруджених Варшавсько-Петербурзької та Ризько-Динабурзької залізниць для перевезення прокламацій, літератури, зброї, боєприпасів і самих вояків. Інсурґенти чинили і перші залізничні диверсії: нищили телеграф, обрізали дроти, псували локомотиви та пускали їх під укіс, спалювали мости, розбирали або замінювали металеві рейки дерев’яними, пофарбованими під метал.

Кілька розвідок оповідають про долі окремих учасників повстання – лікаря (Ян Тринковський, «Повстанець 1863 р. Антоній Санкевіч») або ксьондза (Зінаіда Антановіч, «У боротьбі за віру» – нарис про Антонія Пшияловського, якого за богослужіння для повстанців покарали шістьма роками каторги). Участі у повстанні священиків присвячено також іще одну, написану спільно Вольгою Гарбачовою статтю Антоновіч («Повстання 1863–1864 рр. у долі римокатолицького духовенства Білорусі»), а Валянціна Яновська розглянула історіографію теми «Християнське духовенство Білорусі у повстанні 1863–1864 рр.».

Вольга Гарбачова публікує 27 фотографій повстанців у супроводі докладної біографії кожного з них, а Алєсь Смалянчук коментує списки осіб, які потрапили під слідство за підозрою в участі у повстанні.

Аляксандар Радзюк досліджує «Репресивну політику царизму на білоруських землях у 1863–1864 рр.» на прикладі діяльности військових повітових адміністраторів у Гродненській губернії. До їхніх функцій належали не лише проведення військових операцій проти повстанців і пошуки їхніх баз, а й організація патрулювання, виявлення «неблагонадійних», проведення слідства, обшуків, арештів, винесення та виконання вироків і навіть стягнення штрафів за ношення жалоби чи забороненого одягу або вживання «не тієї» мови. Цей самий автор аналізує історію «Знищення шляхетських околиць на Гродненщині у 1863–1864 рр.» – тотальної депортації населення певних місцевостей на схід з одночасним руйнуванням їхніх садиб.

Валянціна Шавкапляс описує методи функціонування державної влади в умовах військового стану («Політичний режим у Білорусі у 60-х рр. XIX ст.»); Лілія Ковкель у статті «Конфіскація приватних книжкових колекцій на білоруських землях після повстання 1863 р.» розглядає таку от форму репресій; Алєна Сєрак аналізує «Процес етапування повстанців 1863–1864 рр. до Сибіру» та публікує документи, які реґламентували порядок перевезення арештантів і норми забезпечення їх одягом і взуттям. Двоє російських істориків дослідили перебування повстанців на засланні – Вячеслав Павлов на прикладі Казанської губернії, а Свєтлана Муліна – Західного Сибіру. Аляксандар Фядута зважує суспільний відгук на поезію Фьодора Тютчева «Його світлості князю А. А. Суворову», – в цьому написаному 8 листопада 1863 року вірші уславлено віленського генерал-губернатора Міхаіла Муравйова, який керував придушенням повстання і здобув прізвисько «Вішатель».

 

Друкувати