Друкувати
Вівторок, Вересень 18, 2018 - 16:21

ARCHE. 2010, № 1–2 (88–89)

Січень 2017

Гародня, якій присвячено це число білоруського журналу «ARCHE», – не так постсовєтський обласний центр Гродно із совєтським танком на постаменті на центральній Совєтській площі, як саме Інша Гародня – старовинне місто з’їздів Ради Великого Литовського князівства й одинадцяти сеймів Речі Посполитої, найзахідніша з історичних столиць Білорусі.

Саме у цьому місті при впадінні Гараднічанки у Неман, нагадує Альбіна Семянчук («Епізод гародненської історії середини XVIII ст.»), двічі вирішувалася доля Східної Европи – за короля Стефана Баторія (наприкінці XVI століття) і за короля Станіслава Авґуста Понятовського (у другій половині XVIII). Ту Гародню «в усій величі» описав протестантський пастор Вільгельм Шлємюлєр у «Щоденнику польської подорожі на гародненський сейм, учиненої року Господнього 1752». А про творців тієї величі – німецьких, польських та італійських архітекторів – розповідає Ігар Трусав («Архітектори та будівничі Гародні XVIII ст.»).

У складі Російської імперії Гародня залишалася багатоетнічним і полікультурним містом – попри владні домагання від католиків злиття з «корінним російським населенням», а від юдеїв – відмови від традиційного одягу та зачісок (Вольга Сабалєвська, «Єврейсько-християнський діялог у Гародні. XIX – початок XX ст.»). А от коли влітку 1915 року російська армія примусово евакуювала з міста православне населення, виникли умови для його стихійної полонізації, стверджують Андрей Вашкевіч та Андрей Чарнякевіч («Польське Гродно: еволюція міста у міжвоєнну добу (1919–1939 рр.)»). Вони ж розповідають і про завзятий опір мешканців Гародні Червоній армії у вересні 1939 року. Совєтська влада за перші два роки Другої світової війни вчинила три депортації мешканців Гародні на схід. А нацисти за три наступні роки знищили майже всіх євреїв (20 тисяч) – про це йдеться у колективній праці ізраїльських істориків із меморіяльного центру Яд Вашем «Німецька окупація та доля євреїв Гародні».

Одразу після війни совєтська влада змусила переселитися з міста до ПНР більшість поляків, натомість сюди масово прибували вихідці із найвіддаленіших частин СССР (Ян Шумський, «Гародня повоєнна. Зміна соціяльної структури у перші роки “других совєтів”»). А під час індустріялізації 1960–1970-х років, пише Фелікс Акерман, тисячі колгоспників рушили «Із села у Гародню», тож совєтизація міста набула вигляду культурної асиміляції/русифікації білорусів-міґрантів. Отож, робить висновок Ян Шумський, упродовж своєї історії Гародня була переважно давньоруським, литовським, польським, єврейським, совєтським містом, але так і не спромоглася перетворитися на місто у повному сенсі білоруське.

Друкувати