Друкувати
П'ятниця, Лютий 22, 2019 - 16:02

ARCHE. 2009, № 1–2 (76–77)

Грудень 2016

На обкладинці січневого числа четверо білоруських урядовців щось уважно розглядають поза кадром – можливо, обриси майбутнього політичного ладу в Білорусі, як їх окреслює Віталь Сіліцький у першій статті номера «Начерк плану порятунку режиму». За Сіліцьким, «повзуча» трансформація лукашенківського режиму, який нині невпинно зазнає ерозії, залишається єдино можливим для диктатора способом зберегти владу, особливо з огляду на економічну кризу та продемонстровану Кремлем минулого року в Грузії готовність переглядати кордони сусідніх держав і змінювати їхніх президентів. Але нинішній «султаністський» режим може погодитись на трансформацію у бік спочатку «керованої», а потім і конкурентної демократії, тільки якщо відбудеться «цивілізаційне» втягування Білорусі в Европу, а Европейський Союз ґарантує еволюційний характер суспільних перетворень і особисту безпеку Лукашенка та його урядовців. При цьому для майбутнього Білорусі гранично важливо, наголошують Юлія Наркявічуте та Віцис Юрконіс, щоби повноважні посланці ЕС вели діялог не лише з мінськими можновладцями, а і з білоруською опозицією («Европейські чиновники при дворі мінського царя»).

Понад третину обсягу номера займає видана сорок років тому монографія Яна Запрудніка «Політична боротьба за Білорусь у царських Державних думах (1906–1917 рр.)». Вона містить чимало цікавих фактів, але авторська концепція виглядає застарілою, бо спротив «інородців» західних околиць Російської імперії урядовій політиці «обрусенія» Запруднік тлумачить як боротьбу за Білорусь між польським та російським націоналізмами.

Аляксєй Ластовскій пише про потребу оновити білоруську історіографію («Незалежна історіографія: продовження методологічного оновлення»). Він уважає головною проблемою відставання білоруських істориків від їхніх західних колеґ, які нині цікавляться, серед іншого, формуванням колективної ментальности, генезою націоналізму, творенням ідентичности та «перезавантаженням» історичної пам’яті.

Анатоль Сідаревіч публікує нові документи з історії Білоруської соціялістичної громади. Василь Матох аналізує механізм запровадження тотальної цензури та ідеологічного контролю у БССР у 1920-х роках. А Ніна Стужинська досліджує життєвий шлях Уладзімера Ксяневіча-Грача – начальника Головного штабу партизанських загонів «Зелений дуб», які на початку 1920-х років вели бойові дії на території совєтської Білорусі.

Номер завершується редакційним повідомленням про рішення суду Московського району міста Берестя визнати екстремістськими і знищити десять примірників минулорічного 7–8 числа «ARCHE», вилучених на Берестейській митниці (вирок винесено за позовом управління КДБ по Берестейській області до редакції «ARCHE» – про це див.: «Критика», 2009, ч. 1–2, с. 35). Крім «Критики», солідарність із білоруськими колеґами продемонструвала і редакція польського часопису «Kultura Enter», яка закликала всіх небайдужих до долі «ARCHE» надсилати підтримчі листи міністрові інформації Республіки Білорусь Уладзімерові Русакевічу на міністерський сайт http://www.mininform.gov.by [1].

Друкувати