Друкувати
Вівторок, Листопад 20, 2018 - 07:18

Антологія днишньої русинської лїтературы

Листопад 2016

Багато східноевропейських національних проєктів започатковано публікацією гумористичних або сатиричних текстів розмовною говіркою, яка завдяки цьому ставала основою нової літературної мови, – хоча про такі наслідки не думали навіть і самі автори. Успішність українського прикладу з перелицьованою «Енеїдою» Котляревського надихнула білорусів: з’явилася приписувана Вікенцію Равінському «Энеіда навыварат». А вже в наш час український досвід переймають для леґітимації власного національного проєкту ідеологи русинства – хоч політичного, хоч культурницького.

Вельми цікавий русинський літератор, автор доволі епатажних текстів Іван Петровцій упорядкував 500-сторінковий том «Антологія днишньої русинської лїтературы», зібравши в ньому майже самі тільки твори гумористичного та сатиричного жанрів – окрім ориґінальних, також травестійні переклади й переспіви творів світової та української класики. А ще – анекдоти, багато з яких – підкреслено неполіткоректні. Кпини з українців, росіян, євреїв, ромів, мадярів, а найбільше й найдошкульніше – з самих русинів, поза цією книжкою мусили би бути «розпалюванням ворожнечіза етнічню ознакою»; але введені в несерйозний контекст, вони зовсім не сприймаються як злостиві.

Крім анекдотів (і коротких творів на два-три рядки), всі вміщені у книжці тексти – віршовані, і це знов-таки перегукується з новим українським і білоруським письменством початку ХІХ століття: проза народними мовами завжди з’являється після поезії і є ознакою порівняно розвинених літератур. Можна добачити паралелі і з українськими мовно-правописними баталіями: ужитий в антології правопис помітно відрізняється від зручнішої ортографії русинів-культурників, які гуртуються навколо Павла-Роберта Маґочія.

Поряд із доволі відомими творами Павла Чучки, Михайла Чухрана і самого Івана Петровція (за їхніми віршами і складаємо уявлення про сучасне русинське письменство), до книжки потрапили і твори авторів, поза русинським середовищем майже невідомих: Романа Пищальника, Івана Ситаря та інших, а також низка фольклорних і стилізованих під фольклор текстів: анекдотів, заклять, лайок тощо.

З огляду на політичні настанови упорядника (Іван Петровцій – один із провідних, поряд із Петром Гецком та о. Димитрієм Сидором, активістів політичного русинства), цікаво зважити мотивацію вміщення до «Антології» текстів Павла Чучки, який хитається між українством і русинством. Хоча він, мовляв,

 

Єднов ногов – вд русинам близько,

Другов – вд Украйині біжить

 

– пише Петровцій у власному вірші, –

 

Нам важно, што його стихы

Навхтема йдуть в русинську тайстру

И кривуть всї його гріхы.

 

Зібрані під одну обкладинку твори поетів, що позиціонують себе як русинські, можна аналізувати як чинник конструювання русинської нації, а можна просто читати як вірші авторів із добрим почуттям гумору. Але дітям не давати: не через страшну загрозу політичного русинства, а через добрячу кількість масних жартів.

Друкувати