Друкувати
П'ятниця, Листопад 16, 2018 - 18:30

Джерело: Часопис «Критика», Рік XVI, Число 4 (174), сторінка 21

…Але істина дорожча (про помилку, яка таки була)

Квітень 2012

У травні 2011 року «Укрпошта» з нагоди майбутнього 200-річного ювілею Шевченка випустила в обіг поштову марку «Казашка Катя» за відомою сепією Шевченка (1856–1857). Це зумовило появу моєї репліки «Помилка невиправна?» в газеті «Урядовий кур’єр» від 6 вересня, в якій довелося звернути увагу на те, що така назва Шевченкового твору хибна, адже від 1983 року усталилася інша, більш слушна: «Молитва за небіжчиків» (в іншому варіянті – «Молитва за померлими»). Із цим не погодилася завідувачка відділу Національного музею Тараса Шевченка Тетяна Калініна, опублікувавши в тій самій газеті статтю «Помилка, якої не було» (6 січня 2012 року), викликану тим, що «Укрпошта» звернулася до Музею по роз’яснення. Оскільки «Урядовий кур’єр» не практикує вузькофахових дискусій на своїх сторінках, я змушений просити про допомогу «Критику», аби пояснити декілька моментів.

Тетяна Калініна визнає загальновідомий факт, що Катя не була казашкою: «Щодо коментаря М. Павлюка, то його використання в публікації О. Бороня на користь назви “Молитва за небіжчиків” некоректне: у примітках до спогадів Н. Ускової йдеться в першу чергу про те, що Катя лише позувала в казахському одязі, але не була казашкою». Наголошую: зберігати назву «Казашка Катя» – алогічно, бо Катя – росіянка-старообрядниця. Калініна зауважує, ніби «Володимир Яцюк атрибутував малюнок “Казашка Катя” як “Молитва за небіжчиків”, залишивши поза увагою історію побутування згадуваних творів – як малюнків, подарованих Шевченком Усковим, так і малюнків, надісланих до Литви і проданих там Бр. Залеським». На жаль, Володимир Яцюк уже не зможе забрати слово в принциповій для нього дискусії. Я ж лише зазначу, що цей малюнок шевченкознавець на основі уважного візуального вивчення ориґіналу насправді розглядав як первісний варіянт першої частини нині не знайденого диптиха «Молитва за небіжчиків», що його автор надіслав Бр. Залеському, тому ще 1983 року слушно запропонував для нього таку ж назву, адже завжди доречніше вжити формулювання митця, аніж вигадувати дослідницьке найменування. У жодному разі не наполягаю на єдиноправильності назви, яку запропонував Яцюк, але мені невідомі наукові публікації, які спростовували би його міркування. Зайве пояснювати, що наведений у статті Калініної на користь попередньої назви сепії довгий перелік імен відомих дослідників мистецької спадщини Шевченка, чиї праці вийшли до з’ясування помилки, нічого не доводить. В альбомі «Національний музей Тараса Шевченка» (упорядники Т. Андрущенко, С. Гальченко, 2002) цю Шевченкову сепію названо «Молитва за померлими».

Наприкінці допису Тетяна Калініна доходить висновку, що мої «арґументи щодо “хибної атрибуції” одного з найпопулярніших малюнків Т ...

Друкувати