Друкувати
П'ятниця, 16 листопада 2018 - 13:51

Джерело: Авторський блоґ на www.krytyka.com

Зберегти висновки

Юлія Ємець-Доброносова
24 лютого 2014

         Думаю, наразі для мене особисто важливо зберегти продуктивний Майдан у свідомості. Дуже багато із того, що відкрилося і закріпилося протягом цих трьох місяців, необхідно не забути. Солідарність і перезавантаження національної самосвідомости, актуалізація спільнодії, відновлення смислу соціального і взаємодопомога, усвідомлення цінностей і гідности, потреби у контролі державної влади з боку громадськости – можна продовжити цей перелік. Водночас останні три місяці стали часом висновків, часом навчання, часом усвідомлення волі до дії і моральних меж, які ніколи не перетнеш в майбутньому і не дозволиш нікому перетинати в ставленні до тебе. На початку грудня я зрозуміла, що почався надзвичайний експериментальний час для моєї самости, коли надмірно загострюється потреба визначатися. Перш за все – для самої себе. Визначатися щодня, бо висновки доводилося робити надто часто.

         Думаю, що цей внутрішній саморух усвідомлювало багато людей. Я свідома, що дійсно горда за неймовірних світлих і сильних дітей, молодших мене майже на двадцять років, горда за моїх ровесників, котрі полишили постмодерну втому і продуктивно активізували модерність в своїх головах, горда за покоління моїх батьків, які облишили зневіру і відчай. Я свідома, що горда за всіх тих, хто зміг пройти кожен до своєї межі в граничних ситуаціях, аж до дійсно граничної межі.  Свідома і пам’ятатиму.

          Та для мене зараз важливе й інше - зберегти у свідомості ті рішення, які підтримували мою самість, спонтанну, ймовірнісну, динамічну і цілісну, постійно оновлювану. Це ті внутрішні висновки, які намагатимусь не забути. (Багато зовнішніх висновків я зробила раніше, та це було пов’язане просто із особливостями біографії. Журналістська діяльність на Донеччині наприкінці дев’яностих-на початку двотисячних, переїзд до Києва, і невелике, але сподівання на те, що розгул тенденцій, які я спостерігала ще юнкою на моїй малій батьківщині, можна буде призупинити після 2004 року,а  пізніше – сподівання бодай зменшити масштаби того, що, здавалося, вже і не зупиниш, нарешті - усвідомлення граничної небезпечности неймовірних масштабів поширення узурпаторського державного огидства після 2010 року, а далі - обшуки в помешканнях друзів, їх "дивні" смерті).

         Першим рішенням, яке легко для себе затвердила вже наприкінці листопада 2013 року, було рішення тримати власну свідомість у своєрідній бойовій готовності. Бо зрозуміла – в тому і буде моя перемога. Це передбачало загострену увагу навіть до найменших дрібниць і стимулювало помічати те, на що раніше, здавалося, не потрібно було надто звертати увагу. Та найбільшим викликом виявилася не небезпека загубитися в дрібницях, а небезпека втратити цю здатність бути уважною, полювати за дрібницями., просіювати їх, порівнювати, аналізувати. Від цього могла і втома охопити, вона часом і охоплювала.

         Бо напружені ситуації виводили на поверхню те, що знайомі, малознайомі чи незнайомі люди тримали всередині багато років. Самовладання не завжди спрацьовувало, і тоді проривалися погляди й уявлення, які раніше на поверхню люди не випускали. Вони свідчили про певні вражаючі явища і уявлення тих, хто оточував і оточує мене,  - і радісні відкриття щодо певних осіб, і усвідомлення на грані туги - щодо інших. З одного боку - патріотизм, підкреслене переживання гідности, загострена потреба справедливости, відкриття того, що твоя огида до корупції та конвертації посад не є ознакою тебе як «білої ворони». А з іншого – прориви ненависти до всього українського, реанімація божевільних міфів радянської пропаганди часів «холодної війни», туга за «совєтським раєм», гроші або посада як найвищі цінності особистости, «білі плями» в знанні не лише історії України, але й історії Європи, в головах нібито освічених колег, готовність демонструвати лояльність, навіть якщо державна система почне репресії. Не скажу, що раніше не бачила підстав або можливостей для розгортання останнього, але не надто фіксувалася на дрібницях, які про перелічене свідчили. Дякую всім ситуаціям – зробила висновки щодо поглядів, спрямувань, помітила надзвичайні прояви патріотизму, прояви громадянської, соціальної і особистої позиції, гідности, і з іншого боку - прояви цинізму або лицемірства. Однодумці й опоненти, які оточували мене близько і на відстані – всі  разом зліпили моє рішення ніколи не забувати про необхідність бойової готовности свідомости.

         Другим рішенням стало – увімкнути на повну потужність свою здатність полювати за тими дрібницями, з яких виростають недріб’язкові речі – не лише здичавіння етосу певних соціальних груп і безмежний конформізм, але й дифузний нігілізм та розмаїття проявів деморалізації.  Бо навіть зі звичкою мислити я часто не надавала потрібного значення тому, як протягом мінімум десяти років (і набагато довше) потужно різними шляхами формувалися певні культурні конструкції, котрі захоплювали все більше і більше свідомостей. Через певні естетичні і моральні уподобання більшість моїх ближчих знайомих і приятелів або ігнорує телебачення, або не дивиться телеканали масового споживання, тому не відає про зміст переважної більшости продукції телебачення на кшталт теленовин відверто попсових мас-медіа, телесеріалів, різноманітних шоу тощо. Але ті дрібниці, які ховаються у всіх цих «невинних» продуктах масового споживання як нібито вітчизняних, так і північносусідських, не є аж такими нешкідливими.

         Бо через позірно невинні, «м’які і пухнасті» конструкції оповідей телесеріалів, внутрішні ідеологічні конструкції телешоу і програм, масштабних проектів вдавано соціального спрямування транслювалася по суті не лише агресивна пропаганда певних конструкцій уявлень, яка мала не лише певним чином «відформатувати» свідомість сотень тисяч людей не лише на Сході чи Півдні, але й транслювати  структури своєрідної «операційної системи», яка уможливить невідомо-яке ще «програмне забезпечення». Не те, що я раніше цього не бачила. Але вже на початку грудня 2013 року раптом зрозуміла, що інколи була неуважною до таких «дрібниць», і намагалася не надто часто думати про них і про те, як добре вони співіснували із масштабами зловживань і корупції системи, що склалася в Україні наприкінці 2013 року. В якийсь момент мені стало соромно і прикро – як я могла зневажити цей зв'язок на рівні дрібниць між структурами, які уможливили ледь не двадцятирічний поступальний і впертий розвиток цілком матеріальних управлінських структур, які  поступово сформували ганебний порядок, кульмінацію якого ми одного дня побачили в себе за вікном?

         За будь-якого розвитку подій у подальші місяці, для мене важливо зберегти рішення тримати в бойовій готовності усвідомлення того, що все це потребує аналізу не лише свідомостей, але й гри свідомого і несвідомого, звернення до аналізу прикладів тих примітивних ідеалістичних структур, про які більшість моїх мислячих знайомих, залюблених у розумні книжки побратимів-інтелектуалів або моїх залюблених у незалежне кіно і новітнє мистецтво дітей-студентів  не надто хотіли б говорити, вважаючи їх сумними або нудними ознаками немислячої частини суспільства. Найбільше, про що мені б не хотілося забути – це рішення продовжувати полювати за такими «дрібницями». Мовчання мислячих і здатних так інтелектуально полювати – ніколи не на часі.  Відмова від мовчання тих, хто бачить проріхи в тому, що здається суцільно непроникною тканиною, – рішення, яке завжди на часі.

         Третій висновок і третє рішення, яке мені хотілося б зберегти – це усвідомлення того, що принцип «я можу» також – завжди на часі. Йдеться про те, що за умов неймовірного і масштабного звуження простору «я можу» комусь обов’язково буде вигідно і далі звужувати цей простір, переконуючи в тому, що твоє «я можу» - лише ілюзія. І тоді «я не можу» має всі шанси підтримувати маніакальні прагнення певної владної інстанції.

         Йдеться не про розгортання ілюзії всесильности у того, хто усвідомлює своє « я можу», а про усвідомлення того, що все-таки існує те, щодо чого ми свідомі своїх потенцій дій.  Незважаючи на всю спонтанність і випадковість нашого світу і нашої самости, ми можемо бути, зберігати свої власні висновки, діяти, можемо, зрештою, мати гідність і захищати таку крихку як фізично, так і екзистенціально, свою окремішність.  Будь-яка новітня актуалізація авторитаризму буде пов’язана із тим, що ми забудемо про свої рішення, про свої висновки, які накопичив кожен протягом останніх трьох місяців.

 

 

Друкувати