Друкувати
Вівторок, 18 грудня 2018 - 13:02

Джерело: Авторський блоґ на www.krytyka.com

Захоплення логік / Світ без жінок

Марія Маєрчик
25 січня 2014

Захоплення логік

Багато моїх колег і друзів, які в унісон обурювались наступом на Банковій, змінили свою позицію після атак на Грушевського. Вони вже не впевнені, чи справді важливо зберігати мирність протесту.

Вони почали рухатися вздовж логік, котрим до цього опонували, і раціоналізувати, оправдовувати фізичний наступ. Мовляв, радикальні методи теж важливі, без них не обійтись. Бо влада чує лиш такий спротив, який загрожує, лякає, допікає, - інакше це не спротив і не протест. І тому, що хлопці там, на Грушевського “хороші, нормальні”. І тому, що логіка “лишь бы не было войны” примітивна, совєтська і аутсайдерська.  

І з цими міркуваннями я погоджуюся. Але доходжу інших висновків.

Дієвість протесту таки залежить від його радикальності, дошкульності і критичності. Стояння на майдані створювало недостатньо неспокою і ризиків для влади і тому деякий час було малопродуктивним. Але чи тільки фізична атака є єдино можливою радикальною формою протесту, що створює ризики для влади? Водночас, на мій погляд, перехід до силових дій став серйозним реакційним поворотом в ході подій. Він героїзував насилля і легітимував риторику ненависті, уповноважив її, помножив, надав агресивності особливої цінності й статусу, узалежнив від них перемогу так, ніби  це єдиний шлях, єдино можливий спосіб дій.

І понад це, вибір форми протесту – це частина того, що буде після досягнення цілей.

А хлопці на Грушевського таки “хороші” і “нормальні”. Але інші хлопці, котрих називають “тітушками” – це ті ж само хлопці, того ж віку й роду занять, “нормальні і хороші”. Так само як “тими ж” хлопцями є ультрас, які частково солідаризуються і з майданом, і з тими, що поза майданом.  Та хіба “хорошістю” людини слід підміняти оцінку самих дій?

І логіка “лишь бы не было войны” таки малодушна і аполітична. Але хибно її приписувати тим, хто шукає можливості радикальних дій без силових атак. Вона є ознакою тих, хто воліють не протестувати взагалі, “лишь бы не было войны”.

Світ без жінок

Прогностика силового розвитку подій стала зрозумілою ще до самих атак. Вона почалася тоді, коли жінок в ситуації загрози розгону Майдану попросили “зібратися біля сцени”. Внаслідок цього і в контексті цього Майдан перетворився в парад маскулінностей і побутової мізогінії (скажімо, як в безпроблемно поширюваному слові “простітушки”).

Ніхто публічно, зі сцени Майдану не заперечили проти такого знецінення й іншування. На Майдані звернули увагу на деякі форми іншувань, переважно за етнічністю. Вже не вигукували “хто не скаче, той москаль”, а натомість казали “той азіров”. І лиш зрідка в  блогах лунало занепокоєння іншуванням за стилем одягу (за класом?), але майже беззастережно прийнятим стало гендерне іншування.

Воно досягло свого апогею в цехах нарізання канапок, в жартах зі сцени про жінок, в кепкуванні і в риториці про “справжніх козаків, які не сидять дома як жінки”, і у внутрішньомайданівських закликах на кшталт цього: “Проводиться набір дівчат для підняття позитивного настрою козаків з Євромайдану”. Кажуть, що жінок не пускають тепер в зону стрілянини на Грушевського. І не те, що якби пускали, то й проблеми нема. А в тому біда, що вилучення жінок і є частиною політекономії агресії. 

Я припускаю, що може невчасно звучать розмірковування про мирний спротив, коли йде стрілянина і клубочиться дим від спалюваних шин,  коли режим переговорів і немілітарного спротиву апріорі позбавлені поважності й респектабельності. Я також не намагаюся зберегти нейтралітет, що переходить в безпринципність. Те, що я хочу зробити, це підважувати, критикувати так безоглядно визнаний,  широко уповноважуваний, емоційно героїзований принцип чоловічих мілітарних зіткнень.

Друкувати