Друкувати
Четвер, 15 листопада 2018 - 21:14

Джерело: Авторський блоґ на www.krytyka.com

За що нам це

Оксана Форостина
3 серпня 2014

Майже всі ми зараз про це думаємо.

Але насправді «за що» – не єдина можлива опція осмислення реальности, що перетворилася на страшний сон.

«За що?» виходить з колективного уявлення про катастрофу, що насувається внаслідок непідконтрольних чинників. Передбачувана відповідь людини – почуття провини. Можна обирати життя у світі провини й очікування покарання або прощення, сподівань на милість та диво, на заступництво небес. Ця наша здатність вірити є цінною, у часи відчаю вона допомагає нам вижити. 

А можна вибрати інший шлях і переформулювати питання. Не «за що?», а «чому?» Відповідь буде та сама, відрізнятимуться наступні кроки.

За що?

За пам’ятники Леніну.

За серіал «Глухарь» та десятки інших серіалів, й окремо за серіал «Интерны».

За те, що дозволили дітям зростати на «Кадетах».

За прославляння Сталіна на книжкових розкладках у метро.

За страхітливі обсяги пільг та дотацій.

За підроблені свідоцтва, які права на ці пільги дають.

За теплі підлоги в церквах.

За те, що визнаємо непотрібність армії чиновників, але не кажемо про це в очі тим з них, кого знаємо особисто.

За віру в те, що гроші, зроблені на вбивствах та бандитизмі, з часом стають «чистими». Ну або більш-менш чистими. 

За потиск руки Чаленкові та величання Табачніка «інтелігентом». 

За інфантильне небажання порвати з «Иронией судьбы» у новорічну ніч, за прагнення навічно лишатися у совковому дитинстві. 

За радянські фільми у потягах «Укрзалізниці».

За песимізм та цинізм, бо так ми розумніше виглядаємо. 

За «ми би теж крали» і «всі вони однакові». 

За мракобісся та Національну комісію із захисту моралі. 

За освячення джипів, зокрема власниками інших джипів.

За шансон та за радіо «Мелодия». 

За винахідливе уникання прямого контакту з глобальним світом та освячення Москви на роль посередника й перекладача, того, хто ліпше знає, що нам треба. 

За мазохістичне визнання безсумнівними авторитетами (ах так, і «професіоналами»!) тих, хто нас зневажав раніше й ненавидить тепер, за мавпування їхнього хамства. 

Кожне оце «за що» також є «чому». А це означає, що ми можемо контролювати наше життя.  

Почуття провини – це емоція. «За що» – це емоція. «Чому» – це розуміння причинно-наслідкового зв’язку. «Чому» – це раціо. 

«За що» – це зациклиність на тому, що відбулося. «Чому» – це відкритість. 

Ми не замислюючись проклинали короткий період очищення та змін на початку 1990-х, бо він був небезпечним та дискомфортним, радісно згодом повторюючи «лихие 90-е». Не здійснивши змін тоді, ми вступили у час ще небезпечніший, ще дискомфортніший. Совок має бути зруйновано, інакше кожен наступний урок і кожен наступний шанс будуть ще страшнішими й кривавішими. 

«Чому» – перетворення істерики у план дій. Здається, пам’ятників Леніну вже не так багато лишилося.

Друкувати