Друкувати
П'ятниця, 21 вересня 2018 - 20:41

Джерело: Авторський блоґ на www.krytyka.com

Як хрести та ікони впливають на ставлення до біткойнів та вивчення Python

Іван Верстюк
5 лютого 2016

Авторитетне британське видання The Economist не так часто пише про православну церкву в Україні, більше зосереджуючись на аналізі процентних ставок центробанків світу та останніх віяннях у корпоративному управлінні. Але нещодавно The Economist таки написав про українське православ'я.

Західному світові цікаво, як політичний конфлікт між Україною та Росією впливає на релігійну сферу, в якій у обох країн поки що багато точок перетину. Найбільша в країні православна церква належить до Московського патріархату. Додає складності і те, що посередником між країнами у релігійному питанні є Константинопольський патріархат, який має перший статус у православ'ї і чий центр знаходиться на території Туреччини, з якою в Росії теж конфлікт - через збитий турецькими військами російський літак.

Православна церква в Україні має багато проблем. Вона розколота, не дуже добре освічена та консервативна. Особливо консервативною є Українська православна церква Московського патріархату.

"Неможливість відійти від нав‘язаних століттями московських кліше, заангажованість в російську церковну культуру й міфологію робить УПЦ МП фактично московським православ‘ям на теренах України", - говорить доктор філософських наук та відомий експерт з релігієзнавства Олександр Саган.

Цій церкві не вистачає кваліфікованих адміністраторів та теологів. Успадковані від Московського патріархату обскурантизм та антизахідництво заважають її членам цікавитися сучасністю та нормально сприймати євроінтеграцію країни. В умовах кризи церква поляризує суспільство замість того, щоб його консолідувати.

Після фіаско комуністичної системи представники радянського суспільства масово пішли до УПЦ МП, принісши до неї всі ці нездорові речі, пояснює о. Кирил Говорун, доктор теології та науковий співробітник Колумбійського університету в США. "Раптом ці погляди почали здаватися частиною християнської традиції, - продовжує теолог. - Однак вони не мають стосунку до православ'я і є радянськими атавізмами, хай і прикрашеними сьогодні церковно-слов'янською в'яззю та проповідуваними з амвону священиками та навіть єпископами".

Не треба зайвий раз говорити про девальвацію авторитету УПЦ МП в контексті українсько-російського протистояння. 

При цьому Московський патріархат має в Україні понад 12,5 тис. парафій. У Київського патріархату - 4,9 тис., в Української автокефальної православної церкви - 1,2 тис. В той же час підтримка УПЦ КП в суспільстві сягає 44,2%, а УПЦ МП - 20,8%, за даними фонду "Демократичні ініціативи". Раніше віряни часто не усвідомлювали, в яку церкву вони ходили - МП чи КП, говорить релігієзнавець Олег Кисельов, кандидат філософських наук. Але зараз ситуація змінюється.

Московський патріархат в Україні ще не скоро зникне, додає релігієзнавець Саган. "Принаймні значна частина із тих кількох мільйонів етнічних росіян та ще кількох мільйонів зросійщених українців перешкоджатимуть цьому процесові ще довго", - пояснює він.       

Особливістю УПЦ МП є те, що в ній більшістю є "болото" без чітких поглядів, яке буде діяти за обставинами, зазначає Андрій Стародуб, старший науковий співробітник Інституту української археографії та джерелознавства.

Коли посада не є похідною функцією освіти

Відсутність демократії в УПЦ МП не дозволяє цій структурі реформуватися. "В МП немає традицій соборноправності, умовно кажучи - церковної демократії, - продовжує Стародуб. - Тому які б низові настрої не були, єпископат може їх сміливо ігнорувати".

Митрополит Онуфрій Березовський

news.church.ua

Як наслідок, церквою керує старше покоління консервативних єпископів. На чолі УПЦ МП стоїть 71-річний митрополит Онуфрій Березовський, за спиною якого Чернівецьке технічне училище, кілька років Чернівецького університету та московські духовні школи, що не мають суттєвого авторитету в світі академічної теології.

"Митрополит Онуфрій був і є послідовним борцем проти автокефалії українського православ‘я, не підтримує українську культуру, оскільки є апологетом російської культури та церковнослов’янської мови", - характеризує голову УПЦ МП релігієзнавець Саган. З обранням Онуфрія відбувається поступове розвертання УПЦ МП обличчям до Росії.

З цим згоден Стародуб з Інституту української археографії та джерелознавства. "Як мінімум, митрополит Онуфрій відкрито демонструє, що справжнім цезарем для нього є російський президент, а не український", - підкреслює історик.

Але Онуфрій не унікальний. Він мало відрізняється поглядами від свого оточення, котре також страждає на стереотипи, викликані браком якісної теологічної освіти.

Щоправда, недостатній рівень освіти - проблема не тільки МП. Ситуація з теологічною освітою в УПЦ МП та УПЦ КП приблизно однакова, говорить о. Говорун з Колумбійського університету. "Це скоріше імітація освіти, причому в повній впевненості, що такою теологічна освіта і має бути", - додає він.

Для прикладу, аналіз теології св. Августина, подібний до нещодавньої публікації в шанованому на Заході New York Review of Books, навряд чи міг би з'явитися в академічних виданнях УПЦ МП та УПЦ КП. Там би не сприйняли визнання того факту, що св. Августин вчиняв магічні дії, що мають мало спільного з християнством.

Трансфери легіонерів

Без ефективної системи освіти та демократичних механізмів на горі церковної ієрархії опиняються люди, що мають зв'язки та бюджети. Це переважно випускники консервативних російських та скопійованих з них українських теологічних шкіл. Чи є ким їх замінити?

З проблемою пошуку кваліфікованих кадрів після закінчення Революції гідності в 2014-му зіштовхнувся й український уряд. Знавців бюрократичних обрядів в українській політиці так само багато, як і знавців старцівського благочестя в православній церкві. Але і там, і там потрібні технократи, котрі вміють вирішувати проблеми, а не створювати їх.

Зрештою, в українському уряді опинилося багато професіоналів з бізнесу та іноземців, зокрема і з середовища української діаспори. Цю модель могла б наслідувати і православна церква в Україні.

Ось лише деякі з тих кліриків, котрі могли б привести українське православ'я в стан, адекватний потребам постхристиянської епохи. Це вже згаданий о. Кирил Говорун, що має докторат з теології від Даремського університету у Великій Британії та досвід наукової роботи в Йєльському університеті. Його англомовні праці з теорії церкви мають гарну оцінку від академічних теологів. Якийсь час о. Кирил очолював відділ зовнішніх церковних зв'язків УПЦ МП, але цінного кадра перетягли в Російську православну церкву.

о. Кирил Говорун (з червоною краваткою), доктор теології та науковий співробітник Колумбійського університету в США

https://www.facebook.com/hovorun

У клірі Константинопольського патріархату є архиєпископ Йов Геча походженням з української діаспори в Канаді. Маючи докторат з теології від легендарного Свято-Сергіївського інституту в Парижі, він ще й очолював його в якості декана у 2005-2007 роках.

На чолі УПЦ в США, що також є частиною Константинопольського патріархату, стоїть архиєпископ Антоній Щерба, досвідчений церковний адміністратор з науковими ступенями від Семінарії св. Андрія у Вінніпезі, Вінніпезького університету, Університету Лойоли в Чикаго та Університету Пердью в Індіані. Разом із ним у клірі діаспорної юрисдикції в США є єпископ Даніїл Зелінський, випускник Католицького університету Америки, Піттсбурзької теологічної семінарії та Капеланської школи армії США. Він має докторський ступінь з церковного служіння.

УПЦ в Канаді теж має цінні кадри - це митрополит Юрій Каліщук, який отримав свого часу бакалаврський диплом з теології від Коледжу св. Андрія у Вінніпезі, бакалаврат з історії та теорії музики від Університету МакМастера та бакалаврат з педагогіки від Університету Торонто. За його спиною 26 років єпископського служіння у середовищі розвинутої демократії та зрілої економіки. Єпископ Іларіон Рудник крім Київської семінарії закінчив теологічний факультет Університету Арістотеля в Греції та магістерську програму з канонічного права. Виконував різноманітні завдання Константинопольського патріархату.

Киянин о. доктор Павло Гаврилюк є дияконом Американської православної церкви та викладає на теологічному факультеті Університету св. Томи в Міннесоті, США. Він міг би посилити академічні позиції православної церкви в Україні, якби та була серйозно в цьому зацікавлена. Традиційним аргументом українських духовних шкіл проти залучення таких фахівців є брак коштів на зарплатню, але є причини думати, що працевлаштування експерта з теології такого рівня вартує кількох збудованих храмів, на які гроші знаходяться.

Маніпуляції з канонами

Але кадри - не єдина проблема українського православ'я. Московський патріархат заважає примиренню українських церков, агресивно проповідуючи суворість православних канонів, котрі нібито не дозволяють визнати УПЦ КП та УАПЦ.

Це трохи дивно вже з тієї причини, що сама Російська Церква майже 150 років вдовольнялася неканонічною автокефалією до її визнання в 1589 р. До того ж, це визнання здійснив Константинопольський патріарх Єремія ІІ, який прибув до Москви за грошовою допомогою для своєї церкви і не міг відмовити росіянам ні в чому. Вони ще й протримали його кілька місяців під арештом, чинячи психологічний тиск. Пізніше, у 1923 р., Костантинопольський патріарх Григорій VII визнав неканонічним передання Київської митрополії Московському патріархату в XVII ст. Тому канонічний статус УПЦ МП також досить сумнівний.

Мають досвід боротьби за незалежність, тобто автокефалію, Болгарська та Румунська церкви, яким теж не вдавалося все й одразу зробити канонічно. Вони витримували дух, а не букву церковних законів, яка наздоганяла їх згодом.

Проблема полягає у вибірковості застосування канонічного права, говорить о. Говорун. "Для моїх друзів милосердя, а для моїх ворогів - уся тяжкість канонів", - пояснює він. Риторика ексклюзивізму лише підсилює міжконфесійну напругу. При цьому Константинопольський патріархат, Румунська та Американська православні церкви всіляко підтримують ідею об'єднання розділених церков в Україні, розповідає теолог.

Релігієзнавець Саган очікує, що канонічні труднощі українських церков вирішить Константинополь, визнавши УПЦ КП, але повинні втрутитися і державні чиновники. "Це можливо вже у найближчі 3-5 років – багато що буде також залежати від ситуації в Російській Федерації та Московському патріархаті", - говорить експерт. Президент Петро Порошенко нещодавно висловився однозначно на підтримку ідеї автокефальної української церкви.

У червні цього року на Криті має відбутися Всеправославний собор, де спочатку планували розглянути питання надання автокефалії, чий механізм у канонічному праві прописано не дуже ясно. Але під тиском Московського патріархату вирішили, що це питання розглядатися не буде, оскільки в процесі дискусії на цю тему може бути прийнято рішення про визнання УПЦ КП. Щоправда, собор розгляне питання автономії, від якого теж іде прямий місток до проблем українського православ'я. УПЦ МП саме і має статус автономної церкви в складі Московського патріархату.

Нарада голів православних церков, м. Шамбезі, Швейцарія, січень 2016 р.

https://www.facebook.com/archijob

У спеціальному поясненні позиції Константинопольського патріархату щодо українського питання архидиякон Іоанн Хрісавгіс зазначає, що Вселенський патріарх Варфоломій має повне право врегулювати ситуацію в Україні, адже місцева православна церква є донькою Константинополя.

Випробування сучасністю

Коли економіка країни скорочується на 10,5%, схвалена московською релігійною традицією пасивність стає особливою проблемою, адже заважає економічному зростанню. Частка малого та середнього бізнесу у ВВП країни і без того мала. Чекаючи допомоги від небесних сил, православні віряни рідко коли розглядають варіант розпочати власний бізнес.

В Україні звикли, що УПЦ МП скептично ставиться до технологічних інновацій, а нині триває епоха біткойнів, мобільних додатків на мові Python, генної інженерії та складних монетарних практик. Надмірний консерватизм викликає запитання. 

Невеликими є шанси того, що УПЦ МП позитивно поставиться до новітніх платіжних систем чи програми колонізації Марсу, що її пропагує американський бізнесмен Ілон Маск. Навіть сприйняття індивідуальних податкових номерів у церкві проходило важко. 

Не викликає подиву те, що православні віряни московської традиції часто негативно налаштовані щодо реформ українського уряду, яким би недосконалим він не був. Спротив можна пояснити патерналізмом що його проповідує східна християнська духовність. Людина в традиційно православному суспільстві чекає, що хтось вищий за неї - Бог чи цар - подбає про її долю. До цього додається фаталізм, за якого людина не вважає свої індивідуальні зусилля достатніми для досягнення життєвіх цілей, вірячи в надіндивідуальні сили буття. Завершує тріаду православного світогляду колективізм - бажання розподілити відповідальність з іншими.

За цією теорією стоять дуже конкретні речі. Солідарна пенсійна система, непопулярність ідеї приватизації державних активів, бажання жити в борг, брак підприємницької ініціативи, недовіра до ринкових механізмів, прихильність до іміджу сильного політика-господарника, який використовув корумпований президент Віктор Янукович. Корупція теж є звичною вадою суспільств православної традиції - від хабарів потерпала ще православна Візантія. Юридизм західного християнства прирівнював переступ закону до гріха, в той час як у східному християнстві гору взяла інша течія, в межах якої порушення державного закону толерується, якщо цього вимагає церковна етика.

Особливо гострої форми ці речі набули в православ'ї московського зразка.

Реформи - це потреба не тільки державних інституцій, але і церковних, які так само загрузли в корупції. "На совісті у багатьох церковних діячів - співпраця з режимом Януковича, непряма чи навіть і пряма участь в його злочинах, сакралізація корупції та насильства, - говорить о. Говорун. - Ця співпраця не отримала належної оцінки ні зі сторони церкви, ні зі сторони суспільства - вона залишається нерозкаяною. А це означає, що можливі її рецидиви".

Саме з релігійного середовища виростає фундаменталізм, котрий закінчується тероризмом. Саме релігія надихає бійців Ісламської держави відрізати голови своїм жертвам. У православного християнства з безпековою репутацією теж не все добре. Для прикладу, в 1923 р. проросійський священик Смарагд Латишенко застрелив варшавського митрополита-українця Юрія Ярошевського за спробу відділити Польську православну церкву від Російської.

Якщо б з фактору ризику православна церква в Україні перетворилася на фактор консолідації, це треба було б вітати. Якось некомфортно жити в країні, де сивочолий єпископ, що їздить на дорогому імпортному автомобілі, говорить про потребу обмежувати свої бажання та вірити в так звану святу Русь. При цьому під міфічною Руссю мається на увазі Росія та її "русский мир" - ідеологія донбаських сепаратистів.

Але в УПЦ МП особливо не переймаються своїми проблемами. "Неухильна динаміка зростання УПЦ МП доводить, що нею керує Бог, - говорить прес-секретар цієї церкви єпископ Климент Вечеря. - І хто б як не намагався нашкодити канонічній українській церкві - це лише її загартовує".

Представники єпископату УПЦ МП переймають логіку та риторику оточеної фортеці, яка все більше нагадує башту зі слонячої кістки, в котрої контакт з реальністю мінімальний, пояснює о. Говорун. В той же час, люди знаходяться в щоденному контакті з рельністю війни та пропаганди - звідси розрив між рядовими членами церковних громад та керівництвом церкви.

Експерти погоджуються, що самі громади УПЦ МП нікуди не зникнуть, як би не розвивалася ситуація надалі. Але організацією релігійного життя повинні займатися люди з належною кваліфікацією, а не ті, кому вистачило сили волі відростити бороду та утриматися від шлюбу.

Релігія як бренд, що консолідує

У сучасному світі релігійна традиція країни є частиною її бренду. Великобританія пишається своєю Англіканською церквою, а висока релігійність католицької Польщі надихнула свого часу обрати Папою Римським поляка, що став відомим як Іван Павло ІІ. Багато хто вважає, що його роль в подоланні комунізму у Східній Європі критично важлива.

У України релігійної складової національного бренду поки що немає. Греко-католицтво є популярним переважно у західній частині країни, а православна церква погрузла в розколі, ще й набравшись консвервативних російських форм релігійності. Протестантизм сприймається переважно як релігія нетрадиційна.

Безрелігійні суспільства, як-от радянське, часто виявляються інтелектуально покаліченими. Вони втрачають ключ до розуміння витоків сучасної етики та цілих шарів культури - пізньоантичної, середньовічної. Філософія секуляризму усвідомлює, що мусить пропонувати суспільству тверді етичні настанови, якщо хоче зайняти те місце, яке в світогляді людини раніших часів займала церква. "Візьміть хоча би риторику цінностей - вона ж за суттю своєю антицерковна, придумана секуляристами в середині ХХ століття, щоб замінити релігію, - коментує о. Говорун. - Хоча зараз самі релігійні діячі використовують її з приводом і без приводу".

Повага до традицій - важлива цеглина в світоглядній будівлі західної цивілізації, причетність до якої Україна намагається підкреслювати. Серед цих традицій - релігійна спадщина.

Історики люблять пригадувати фразу  першого президента України Михайла Грушевського - "Обійдемося без попів!" - і називають її помилкою. Спільна релігійна традиція здатна консолідувати атомізоване посткомуністичне суспільство. А для консолідації країни всі засоби гарні, в тому числі релігійні.

Друкувати