Друкувати
Понеділок, 24 вересня 2018 - 16:58

Джерело: Авторський блоґ на www.krytyka.com

Пролонгована дія стресу

Юлія Ємець-Доброносова
26 лютого 2014

         Стресова ситуація, котра розгорталася протягом останніх трьох місяців не завершилася. Вона триває, але тепер – в іншій формі. Вона продовжує тривати в психіці багатьох людей. Це по суті ситуація, котра випробовує в різний спосіб нашу крихку внутрішню рівновагу, гравітаційний центр суб’єктивности,  витягує на поверхню наші власні проблеми і випробовує потенціал стійкости нашої психіки. І найбільша загроза – те, що іде ізсередини, народжується в переплетінні різних структур свідомости і несвідомого, те, що грає на наших фантазіях. Думаю, багато з учасників протестного руху, який досягнув свого апогею протягом кінця січня – початку лютого 2014 року, були здивовані стійкістю свого «центру наративної гравітації», а простіше – стійкістю своєї самости. Це було важливе випробування і важливе відкриття своєї психічної сили. І це може мати великий ефект в сучасному плинному світі ще довший час. Та думаю, що багатьом доводилося спостерігати останні три місяці і прояви у пересічних людей того, що аж ніяк не свідчило про стійкість психіки. Це могли бути прояви паніки переважно поза просторами території міста, де відбувалися протести, прояви агресії, коли змішувалися аргументи і годі було второпати, яку саме точку зору захищає той, хто тебе атакує, або навіть поява на вулицях Києва психічно хворих людей, марення яких почало чіплятися за політичні події.

         Нині ми маємо справу зі стресовою ситуацією пролонгованої дії, одні  наслідки якої будуть помітні в найближчі дні, а інші – можуть постати за кілька тижнів-місяців. Більшість звиклих до  осмислення сьогоднішнього стану справ в Україні нині усвідомлюють солідний набір небезпек, які можуть стати дійсністю в наступні місяці. Серед них і можливість виродження в новітньому державному апараті, його рішеннях і діях тих імпульсів, що рухали протестним рухом, і небезпека майбутнього реваншу тих сил колишньої парламентської і управлінської більшости, що частково перебувають в розгублености і намагаються рятувати себе і свій політичний бренд, і  ризик занедбати уважність до контролю за реформами та народжені форми солідарности.

         Особливим викликом є можливості подальшого злоякісного розростання смислів, які різними способами «уповноважені» від мас-медіа і різноманітні псевдовітчизняні чи північносусідські експерти намагалися сформувати у опонентів протестного руху, у тих, хто намагався вдавати із себе «третю» сторону із великою претензією на «супероб’єктивність», та тих, хто взагалі категорично негативно налаштований щодо будь-яких протестних ризиків, бо вони тягнуть за собою ймовірність перерозподілу  певних благ і важелів впливів серед представників верхівки політичного олімпу та велику кількість постраждалих і загиблих серед народу. Кожна із названих груп має особливості. Із кожною із них пов’язані ризики, котрі виникатимуть в майбутньому.

         Не всі з опонентів протестного руху легко змінять свідомість, не всі заспокоються, якщо для них з’являться нові матеріальні можливості, так само, як не всі одразу почнуть вдавати із себе тих, хто змінив погляди. Нічого цього сподіватися. (Зовнішнє маскування шляхом політичної мімікрії – окрема тема для розмови).  Різноманітні позиціонування щодо «своїх і чужих», демонізація національного, реанімація стереотипів розуміння західного світу, якими повнилися провладні мас-медіа і які частково витягували на поверхню тугу за масштабами і силою радянської спільноти республік або мрію про новітню єдність народів слов’янських і планетарну місію такої єдности - все це залишається актуалізованим у свідомостях  багатьох людей. Все це продовжує транслюватися тими, кому вигідно сформувати подібні ідеї у певної достатньої кількости осіб. Достатньої для чого ? Будемо бачити.

         Друга група, котра намагалася і намагається тримати імідж «третьої сили» є особливою і дуже неоднорідною категорією. Вони можуть бути хронічними конформістами-обивателями, які вміло вдаються до мімікрії шляхом зовнішнього використання ідейних формул тих, хто формує на певному етапі державний апарат, та вчасно розміщують потрібні портрети на стінах кабінетів. Але вони  можуть бути і особами із освітнім рівнем вище середнього. Наприклад, такою є частина моїх колег-науковців, котрі з дуже «холодними головами» одразу по завершенню активного протистояння намагаються говорити про архетипи в тому, що вони спостерігали переважно з канап. Прогнозую, що події грудня, січня і лютого можуть стати предметом дослідження, з якого виросте кілька сотень дисертацій. (Особливо важливий нюанс –  то може бути саме певна кількість дисертацій як імітацій науки у царині гуманітарстики). Не маю на меті применшувати  значення наукового аналізу, але тут йдеться про інше. У переважної більшости тих, хто вдає із себе цю супероб’єктивну «третю силу», також продовжують розгортатися багато внутрішніх структур, котрі з одного боку запущені триванням стресової ситуації, вірою в неможливість реформування на вітчизняних теренах, а з іншого – намаганням сховатися від обох цих усвідомлень у капіталістичному світі комодифікації. І це також продовжуватиме розгортатися.

          Серед категорично налаштованих проти будь-яких протестів не всі є фанатами-хранителями певного політичного порядку-влади або прихильниками ідеї щодо даності певних владних осіб якимись вищими силами і протиприродности протестів проти фігури влади взагалі. Значна частина цієї групи в своїх міркуваннях іде шляхом впертого накопичування аргументів щодо того, що за будь-якого протесту його перемогами (маленькими або великими) користаються ті, хто А) це все і зрежисерував; Б)  ті, хто особливо незаслужено зібрав всі «вершки»; В) належить до економічної або політичної верхівки. Саме у них стресова ситуація пролонгованої дії  зумовлює розгортання звинувачувальної тези, котру вони протягом наступних тижнів-місяців будуть спрямовувати на всіх учасників протестного руху, котрі не постраждали, не отримали травм, не загинули. Це теза про те, що саме ці учасники були поплічниками негідників-режисерів і провокаторів, котрі спричинили страждання, каліцтва, смерті. У більш м’якій формі це може бути теза про те, що всі були маріонетками якогось ляльковода. Стресова ситуація пролонгованої дії небезпечна тим, що протягом наступних тижнів-місяців свідомість таких осіб буде і далі розкручувати цю тезу або шукаючи того самого ляльковода, приміряти до створеного його образу різні варіанти персон, країн, сил, або допасовуючи різні аргументи до того, кого вони раніше звинувачували у всіх бідах цього світу. Саме стресова ситуація пролонгованої дії зумовлює те, що у цієї третьої групи відбувається зсув у пошуку винних. Звинувачуючи учасників протестного руху в усіх бідах, вони слідують логікою, схожою на те, як жертву насильства звинувачують в тому, що вона спровокувала того, хто до насильства вдався.

         Це лише декілька викликів стресової ситуації пролонгованої дії, які можна помітити на поверхні. Небезпека полягає в тому, що їх розгортання швидко не припиниш. Водночас – вони можуть в залежности від стійкости структур психіки, від специфіки самотворення в тої чи іншої особи, від відсутности або наявности в неї певних психологічних проблем до початку розгортання цієї стресової ситуації поглиблюватися. У випадку, коли внутрішня рівновага у суб’єктивності порушиться, є великий шанс помітити появу на поверхні дій, висловлювань, стосунків із Іншим  більш глибинних структур – зіткнутися віч-на-віч із карнавалом фантазій, їх навалою і війною.  І завше знайдеться той, хто зможе використати все це для формування певних структур свідомости у певної достатньої кількости осіб. Достатньої для чого ? Будемо бачити.

P. S.

         Доки в четвер 20 лютого по різних аптеках купувала необхідні ліки для тих, хто отримав травми на Майдані, довелося спостерігати різноманітні ситуації. Незважаючи на весь шалений коктейль емоцій, вражень, почуттів, які тоді сповнювали мене, не могла не звертати увагу на те, що розгорталося довкола. Ніяка письменницька уява не могла б таке вигадати. У аптеках, супермаркетах, на ринках, утворилися довжелезні черги тих, хто готувався до … Чесно, навіть не знаю, до чого вони готувалися. Сумніваюся, що велика частина тих людей і самі того не знали. Але скуповували продукти, побутову хімію, ліки. Деякі передзвонювалися із родичами, які відрядили їх до магазинів. Стривожено так говорили. Повідомляли, що скоро будуть вдома. Мабуть готувалися вони таки до облоги. Найколоритнішим був чоловік із двома торбами круп, мішком олії, який закупив півтора десятки упаковок майонезу. А ще була тітонька із супермаркетним візком, в якому було більше десятка літрових пляшок молока, торба м’яса, пакети із макаронами. Вона із задоволеним обличчям чекала на когось, хто мав доправити її до під’їзду будинку. Дивно, що яблука масово центнерами не скуповували, так само, як і овочі. Макарони, борошно, крупи.

         Деякі покупці аптечних товарів не могли також не вражати, хоча за їх списками навряд чи можна було зробити висновок про те, що вони купували щось для травмованих або хронічно хворих родичів. Двадцять упаковок цитрамону, десять пляшечок валеріани, десять упаковок аспірину, п’ять пляшечок борної кислоти, знову п’ять пляшечок валеріани і п’ять упаковок якихось зі стимуляторів травлення (ті, що їх зазвичай вживають, щоб подужати великі порції). Дрібниці. Мені згадалося, як наприкінці вісімдесятих матір моєї сусідки-ровесниці купила  мішок макаронів, які її родина так не встигла з’їсти до того часу, доки в них не з’явилися жуки. Згадалося, як скуповували сіль. У четвер до солі справа ще не дійшла. Дрібниці. Показові дрібниці.

Друкувати