Друкувати
Середа, 19 вересня 2018 - 07:52

Джерело: Авторський блоґ на www.krytyka.com

ґлорифікацію Бандери

Володимир Кулик
4 січня 2016

Читаю ранню книжку Тимоті Снайдера "Перетворення націй" (у чудовому українському перекладі - дякую, "Дух і літера"). Так сталося, що розповіді про причини й перебіг волинської різанини я дістався якраз до дня народження Бандери. Тому читання Снайдера переривав переглядом Фейсбуку, де вже не тільки радикальні націоналісти, а й цілком мейнстримові патріоти вітали іменинника й увесь український народ, пригадуючи з цієї нагоди видатні слова та справи Бандери й бандерівців (до яких багато дописувачів гордо залічують і себе). А ще розповідали, як славно вони пройшлися зі смолоскипами, зокрема й на раніше не охопленому першосічневими маршами Донбасі.

Смолоскипна хода у Києві, 1 січня 2016 року. Джерело: depo.ua

Пригадували, звичайно, передусім боротьбу з москалями, а не знищення поляків та євреїв. Оскільки перша знову вийшла на передній план національного існування, то про друге багатьом стає ще легше й доцільніше просто забути (навіть якщо знали, а більшість же не знає і через відмову меншості згадувати так і не дізнається). Тим паче не згадують у ці чи будь-які інші дні про вбивства українців, що спрівпрацювали з польською владою в 1930-ті, та про менш кривававу, але також безжальну боротьбу проти політичних супротивників (теж українців і теж ворогів СРСР!) у таборах ДіПі наприкінці 1940-х. Так бандерівці стають безгрішними, а Бандера по суті заступає в національному іконостасі Шевченка, достоту як у першій версії оздоблення входу до київської мерії під час Майдану. Наше всьо.

Розуміючи причини ґлорифікації Бандери та бандерівців (про які я писав іще шість років тому з нагоди Ющенкового указу), я ніби мав би радіти, що совєтська й нинішня російська пропаґанда виявляється безсилою перед потребою українців мати собі успішні взірці боротьби з російським імперіалізмом, до того ж не за літописних часів, а в недавньому минулому.  Мав би тішитися, що останні два роки потвердили хибність тверджень моїх західних і тутешніх опонентів (як-от Андреаса Умланда), буцімто героїзація українського націоналізму неминуче розколюватиме країну, бо східняки ніколи не приймуть Бандеру. Коли влада перестала лякати їх бандерівцями з Галичини, а війна показала реальну загрозу від "братів" із-за поребрика, приймають, хоч і далеко не всі. І прийматимуть дедалі більше.

Але якщо ми дозволимо собі й своїм нащадкам забути, що бандерівці не лише героїчно боролися з совєтською та нацистською військовими потугами, а й знищували беззбройних людей, оголошуваних ворогами, то чи дуже ми відрізнятимемося від сучасних російських апологетів Сталіна, які пам"ятають його перемогу над Гітлером, але забувають убивства мільйонів своїх громадян? І чи не дозволимо сьогоднішнім факелоносцям завтра нападати на тих, кого вони оголосять ворогами України й агентами Москви чи Ґейропи? Я добре знаю, що сьогодні відбувається радше навпаки: аваковські "орли" нападають на націоналістів, за фальшими звинуваченнями кидаючи їх до в"язниці. Але не забув і про напади глашатаїв бандерівського порядку на своїх опонентів до Майдану та на Майдані.

Прикро, що в бездумному уславленні Бандери беруть участь не тільки малоосвічені дописувачі, а й начебто цілком ерудовані "лідери думок". Власне, більшість із популярних авторів Фейсбуку ніяк не відгукнулися на річницю та присвячену їй ходу, але ті, що відгукнулися, здебільшого згадували слова самого Бандери, ніж когось, хто намагається безсторонньо оцінити його дії в тодішньому контексті. Наприклад, Снайдера, котрий, на відміну від багатьох упереджених таврувальників українського націоналізму, наголошує, що готовність його прибічників убивати євреїв, а згодом поляків, була безпосереднім наслідком порядку, який установили на українських землях нацисти, але чітко стверджує, що рішення про масове вбивство мирного польського населення Волині "приймали саме керівники ОУН(Б) і ніхто, крім них".

Я розумію, що в день народження зазвичай говорять не все, а тільки приємне. Але це живим, та й то лише тим, у кому приємного бачиш більше, ніж ганебного. А для давно померлих саме річниця є найкращою нагодою згадати й добрі справи, й погані, щоб оцінити, який спадок нести далі, а від якого відмовитися. Інакше виходить ідолопоклонництво з факелами.

Друкувати