Друкувати
Вівторок, 20 листопада 2018 - 10:16

Джерело: Авторський блоґ на www.krytyka.com

Embrace Ukraine, not Putin

Володимир Єрмоленко
5 березня 2014

 

Українська версія - нижче

 

--------------

Embrace Ukraine, not Putin

Open letter to Die Welt  newspaper

 

Dear Sir/Madam,

I was surprised to read an article yesterday published in your newspaper and written by Mr. Ulf Poschardt calling on the West to “embrace” Putin. The provocatively-titled article did not once mention Ukraine after the first paragraph, as if the country at the centre of today’s events did not exist.

You might have forgotten that the tensions between the West and Russia are ABOUT Ukraine, and more precisely about the values of human dignity that the Ukrainians are fighting for.

You call on the West to stop “demonising” and “barbarising” Russians and instead to give a friendly hug to Putin. I wonder if Ukraine wouldn’t get in the way of that hug.

In recent decades, relations between Germany and Russia have been developing as if Ukraine’s existence were ephemeral— as if you could simply build a bridge over a territory of over 600 thousand square kilometers and 46 million people and just walk over it from Berlin to Moscow without noticing or mentioning the land below.

Also, in recent decades, these relations have been developing as if Russia were Germany’s only remaining problematic “voice from the past.” Berlin has successfully reconciled with almost all its 20th Century enemies (US, France, UK, Italy, etc), and it seems that reconciliation with Russia is a goal to be achieved at any cost— even if that cost includes the fate of former Soviet Union countries like Ukraine and Belarus.

But let me remind readers that it was Belarus, Ukraine, and Poland that suffered most as a result of World War II. It was these territories that became the “Bloodlands” (an appropriate term coined by Timothy Snyder) between 1932 and 1945: home to the biggest massacres in recent human history, with the loss of 13 million civilian lives (and dozens of millions soldiers’ lives) and immeasurable suffering from the twin totalitarianisms of Stalin and Hitler.

Let me argue, therefore, that hearing voices from Kyiv, Warsaw, and Minsk should be as important to today’s democratic Germany as hearing voices from Moscow.

I personally commend Germany’s ever-growing voice in today’s Europe. I follow the German press closely and I appreciate that most media are voicing their support for Ukraine’s democratic transformations. I call on them to understand that Euromaidan is a revolution of dignity.

But Euromaidan’s events shift some of the key emphases. In recent months, Ukraine has contributed a new rhythm to Europe’s history. It has become the epicenter of a young, enthusiastic, energetic Europe where people believe in human dignity, fight for it, suffer for it, and even die for it. I have called this new Europe a «Europe of belief» as opposed to (and complemented by) a «Europe of rules».

My message to you is, therefore, simple: embrace Ukraine, not Putin. With Ukraine you can make sure that you will get a friendly hug in return.

Volodymyr Yermolenko, a Ukrainian philosopher 

-------------------

Обійміть Україну, а не Путіна

Відкритий лист до газети Die Welt

 

Шановна пані, шановний пане,

Я був здивований, коли вчора прочитав статтю пана Ульфа Пошардта, в якій автор закликає Захід «обійняти» Путіна. У статті з такою дивною назвою Україну не було згадано жодного разу – окрім першого параграфа. Так, ніби країни, що перебуває в осерді сьогоднішніх подій, просто не існує.

Напевно, Ви забули, що нинішня напруга між Заходом та Росією має прямий стосунок до України, а точніше до цінностей людської гідності, за які українці ведуть боротьбу.

Ви закликаєте Захід перестати «демонізувати» та «варваризувати» росіян, і натомість по-дружньому «обійняти» Путіна. Я питаю себе, чи не задихнеться Україна в таких обіймах.

Протягом останніх десятиліть відносини між Німеччиною та Росією розвивалися так, ніби існування України було чимось ефемерним. Ніби можна було побудувати міст над територію в понад 600 тисяч квадратних кілометрів та 46 мільйонів людей. І прогулятися ним з Берліна до Москви, не помічаючи країни під ногами.

Так само, протягом останніх десятиліть ці відносини розвивалися так, ніби Росія для Німеччини була єдиним болючим «голосом з минулого». Берлін успішно досяг миру в стосунках зі своїми основними ворогами ХХ століття (США, Францією, Британією, Італією тощо). І видається так, ніби примирення з Росією стає для нього метою, яку треба досягти будь-що – навіть за рахунок долі інших країн, що постали з руїн Радянського Союзу, на кшталт України чи Білорусі.

Але дозвольте нагадати, що саме Білорусь, Україна та Польща постраждали найбільше внаслідок Другої світової війни. Саме ці території стали «Кривавими землями» (за словами Тимоті Снайдера) між 1932-м і 1945-м : місцем найбільших масових убивств у нещодавній історії людства, у яких було знищено близько 13 мільйонів цивільних людей – і десятки мільйонів солдатів. Місцем жахливих страждань від двох тоталітаризмів-близнюків – режимів Сталіна та Гітлера.

Тому, напевно, чути голоси Києва, Варшави та Мінська має бути так само важливим для сьогоднішньої демократичної Німеччини, як і чути голоси з Москви.

Я особисто вітаю дедалі сильніший голос Німеччини в сьогоднішній Європі. Я уважно слідкую за німецькою пресою і ціную те, що більшість медій висловлюють свою підтримку демократичним трансформаціям України. Я закликаю їх розуміти, що Євромайдан є революцією гідності.

Але події Євромайдану зміщують деякі ключові наголоси. Протягом останніх місяців Україна дала поштовх новому ритмові в історії Європи. Вона стала епіцентром юної, дієвої, енергійної Європи, в якій люди вірять в людську гідність, борються за неї, страждають за неї і навіть помирають за неї. Я колись назвав цю нову Європу «Європою віри», що відрізняється від «Європи правил» і водночас доповнює її.

А тому мій меседж до вас простий: обійміть Україну, а не Путіна. Обіймаючи Україну, ви принаймні можете бути впевнені, що отримаєте такі самі теплі обійми у відповідь.

Володимир Єрмоленко, філософ

Друкувати