Друкувати
Четвер, 15 листопада 2018 - 03:35

Джерело: Авторський блоґ на www.krytyka.com

Дисонанс і гармонія презентацій Тімоті Снайдера у Києві

Григорій Стариков
26 червня 2015

Після появи українського перекладу «Кривавих земель» Тімоті Снайдера, в Україні зберігався стійкий інтерес до його текстів. Зараз ми знов отримали нагоду згадати про цю книжку, але вже у російському варіанті. Характерно, що росіяни, зважаючи на свою сьогоднішню політику, вирішили відмовитись від ідеї реалізувати цей проект у себе. Натомість першому російськомовному виданню судилося з’явитись в Україні. Протягом 22-26 червня читацька аудиторія матиме змогу поспілкуватись з автором у Києві, Дніпропетровську та Харкові. Видання «Кривавих земель» Снайдера російською мовою є некомерційним і суто просвітницьким проектом, тому книжки з 10.000 накладу розповсюджуються безкоштовно.

Ця подія досить широко висвітлюється у мас-медіа, тому детально переповідати зміст виступу Тімоті Снайдера не буду, лише зауважу кілька загальних речей. Свій текст автор позиціонує як транснаціональне, аналітичне дослідження, тобто таке, що не йде в руслі якогось одного національного наративу і яке не ставить за мету порівнювати режими Сталіна і Гітлера, хоч повна назва книжки й може викликати подібні очікування у читача. «Кривавими землями» історик окреслив порівняно невелику територію, «затиснену» між ІІІ Рейхом на піці його могутності та СРСР: землі України, Білорусі, Польщі, Прибалтики та Західної Росії. Саме тут з 1933 по 1945 рр. загинуло 14 млн. людей. Досліднику перш за все йшлося про власну спробу осмислити чому були скоєні злочини таких колосальних масштабів і що мотивувало ставати катами чи залишатись у лавах сторонніх спостерігачів.

Свідомий того, що повністю уникнути порівнянь неможливо, Тімоті Снайдер окреслив СРСР та ІІІ Рейх як два колонізаційні проекти, які втім не були тотожні. Різнились вони зокрема своїми цілями: Німеччина, як модерна країна, прагнула захопити значні сільськогосподарські окраїни, а СРСР навпаки – перетворитись у модерну країну.

Центральне місце у книжці посідає тема Холокосту. Якщо на початок війни в Радянському Союзі індустрія смерті вже активно функціонувала (Голодомор, репресії, табори), то у Німеччині кількість жертв нацизму сягала кількох тисяч. Але з початком ІІ світової ситуація стрімко змінюється і ця цифра починає зростати в геометричній прогресії. Проте для виникнення такого явища як Холокост потрібна була велика кількість євреїв. У самій Німеччині вони складали лише чверть відсотка від загальної чисельності населення і німецький антисемітизм та агресія ще не могли знайти втілення в спеціальних інститутах смерті. На момент цього жахливого катаклізму «криваві землі» були батьківщиною світового єврейства, а євреїв відповідно можна було вважати східноєвропейським народом. Прихід ІІІ Рейху на ці терени послужив своєрідним каталізатором в «остаточному вирішенні єврейського питання». Долі людей в значній мірі залежала не стільки від того, ким вони були, а від того, ким їх вважали. За словами Тімоті Снайдера шанс єврея вижити на окупованих територіях становив 1:20, натомість у країнах-сателітах Німеччини це жахливе співвідношення доходило до значення 1:2.

Все ж не дивлячись на масштабну генералізацію, Тімоті Снайдер не дає більш-менш чітких відповідей, які б остаточно пояснили причини Катастрофи. Якщо умовно виникнення ідеї масового знищення вважати нулем, то між ним та першою жертвою «пролягає нескінченність».

Мені пощастило відвідати дві презентації: 22 червня у Будинку вчителя та 23 червня в Американському домі. Сходити на другу спонукало не бажання отримати ще один безкоштовний примірник, як міг би подумати хтось із читачів, а сподівання відчути контраст цих двох заходів. Що в повній мірі і справдилось. Загалом імпреза у Будинку вчителя залишила відчуття певної дисгармонії: Снайдер абсолютно не вписався ні в стиль організації заходу, ні в аудиторію, ні в акустику, ні в сам інтер’єр помешкання. Натомість в затишному і модерному Американському домі він виглядав напрочуд органічно і природньо.

Що ж так сильно розвело обидві презентації? Першу умовно можна було б визначити як «неорадянську», а другу – банально «сучасною». У Будинку вчителя мимоволі виникало відчуття присутності на якомусь з’їзді часів СРСР. Оплески супроводжували абсолютно все, що відбувалось в залі: просто появу Снайдера (ніби це був ефектний вихід ілюзіоніста), завершення його виступу, задані питання та відповіді на них і т.п. В Американському домі до аплодисментів вдалися лише двічі: після виступу автора та в кінці заходу, як вдячність за зустріч та спілкування.

Представлення Тімоті Снайдера аудиторії також разюче відрізнялись. В Будинку вчителя з паперу зачитували всі його регалії, щось типу схеми «народився-хрестився-захистився» (у пам’яті навіть промайнув рядок з лермонтівського «Демона»: «…веков бесплодных ряд унылый»). В другому випадку модераторка дуже коротко і дотепно сказала: «У світі є багато людей з ім’ям Тімоті, але коли мова заходить про гуманітаріїв і конкретно істориків, то на думку спадає лише один. І сьогодні у нас в гостях саме «той» Тімоті». Вкотре переконуємось, що все геніальне є простим.

Надзвичайно характерною була і кульмінація обох презентацій – автограф-сесія. На першому заході вибудувалися дві черги: порівняно невелика з бажаючих, власне, підписати книжку та значно переважаюча з тих, що підійшли «на поговорити». Співробітники Американського дому чітко витримали принцип «богові-боже, а кесарю-кесарево»: тим, хто поривався затримати процес підписання різноманітними питаннями, дуже ввічливо пояснювали, що це автограф-сесія, час на спілкування на жаль збіг і відповіді на деякі проблеми вони можуть знайти, прочитавши «Криваві землі» та інші тексти Тімоті Снайдера.

Цікаво, але питання, що відкривали початок спілкування з автором виявились в дечому дуже специфічними і читачі напевно зрозуміють у чому. Так, у Будинку вчителя у Снайдера поцікавились, як він ставиться до того, що через воєнні дії на Донбасі євреї починають покидати Україну. В Американському домі питання стосувалось безпосередньо США: починалось воно з твердження, що союзники затягували з відкриттям другого фронту через вимогу до СРСР погасити свої боргові зобов’язання, далі йшлося про значну фінансову присутність американського капіталу в Криму і відповідно до цієї логіки від гостя хотіли почути, кому ж таки належить ця територія: Україні, Росії чи США?

Інші питання до Тімоті Снайдера на обох презентаціях виявились майже тотожними: основний масив цікавості аудиторії викликала не книжка, а думки автора щодо Криму, війни на сході України і як нам з цим жити далі. Зважаючи на актуальність, передам деякі думки історика з цього приводу.

У своїх відповідях Снайдер все ж не був надто оригінальним, сказавши, що проблеми з відторгненими територіями будуть вирішені залежно від трансформації та реформ у самій Україні. Він зазначив, що невиконання Будапештського меморандуму країнами-гарантами запустило у світі черговий етап гонки озброєнь з акцентом на ядерній зброї, як основного запобіжника від зазіхань агресивної держави. Автору «Кривавих земель» довелось висловитись і з приводу прийнятих у нас декомунізаційних законів. Розуміючи складність ситуації в країні, на думку Снайдера, їх все-таки не можна схвалювати в частині заборон та втручанні держави в сферу історії. Наводячи приклад Польщі, у якій законодавчо заборонено робити публічні твердження про зв'язок польської нації з радянським та нацистським режимами, історик запитав: як можна нормально займатись тим періодом і особливо темою колабораціонізму? Снайдер зауважив, що вважає, що прийняття цих законів має за завдання вирішити не проблеми українського народу, а керівництва держави. На сьогоднішній день для нього, як дослідника, Україна є однією з найцікавіших сторінок в європейській історії. Події, що розгортаються тепер в нашій державі у значній мірі допомагають як віднаходити власну версію історії, так і писати новітню. Загалом, поставлені Снайдерові питання в черговий раз продемонстрували, що суспільний запит на істориків як «пророків минулого» вичерпаний і всіх цікавить «теперішність» і вектори на майбутнє.

Ще один аспект «совковості» презентації у Будинку вчителя полягав у влаштуванні заходу під патронатом МОН. З метою розповсюдження видавництвом урочисто було передано сертифікати на надання 2000 примірників книжки міністерству освіти та 500 – міністерству оборони. Користь від читання книжки Снайдера є безперечною, але намагання надати авторові таких собі ознак офіційного історика і повернення до «правильного», схваленого державою висвітлення минулого, щось надто сильно починає нагадувати того монстра, якого намагаємось здолати. З одного боку, це прекрасно, коли тому ж вчителю дається в руки готовий якісний продукт, але з іншого – все ж таки безмірно краще, коли це стає здобутком власної самоосвіти. В даному контексті цікавим також видається питання, чи планує міністерство якісь кроки щодо популяризації та підтримки українського перекладу.

Характерним «штрихом» стало і так зване «резервування» передніх рядів для представників міністерства освіти. Людей, в тому числі і літніх (яких, до речі, була більшість), постійно просили пересісти і лише, коли стало зрозуміло, що такої очікуваної кількості представників МОН не буде, всі вже мали змогу вільно займати місця.

Звісно, несправедливо було б обмежитись лише критикою, не зазначивши позитивних аспектів відвіданих у Києві заходів. Поза всяким сумнівом, найбільш успішним і корисним стало створення сайту http://timothysnyderbloodlands.com/, який дає змогу читати онлайн та завантажувати у різних форматах повнотекстові версії книжки Тімоті Снайдера. Зручний, з гарним дизайном медіа-ресурс містить також інформацію про автора, його працю та висвітлення презентацій у Києві, Харкові та Дніпропетровську. Окремо слід відзначити забезпечення командою співробітників Американського дому онлайн-трансляції імпрези у 15 міст України. На жаль, через брак часу, поставити гостю запитання зміг лише вчитель з Хмельницького.

Насамкінець зазначу, що мої суб’єктивні спостереження стосувались виключно технічних аспектів побачених презентацій і жодним чином не ставлять за мету підважити ту велику роботу, яку провели організатори заходів та видавці з нагоди візиту Тімоті Снайдера в Україну та виходу російського перекладу «Кривавих земель».

Друкувати