Друкувати
П'ятниця, 21 вересня 2018 - 07:35

Джерело: Авторський блоґ на www.krytyka.com

Дорога через Йюленкрокс

Володимир Шелухін
3 жовтня 2017

Григорій Костюк та Юрій Шевельов почали листуватися 1950 року, саме тоді, коли останній викладав у Лундському університеті. З їхнього епістолярію мені вдалося з’ясувати адресу за якою жив Шевельов – Stora Södergatan 67. У Лунді я оселився у південній частині міста – районі Klostergården і не без подиву з’ясував, що ця місцина в якихось десяти хвилинах від мого будинку. Хоча за фахом – не філолог, мовознавчих робіт Шевельова з історичної фонології – не читав і сумніваюся, що буду, однак мене завжди захоплювала його культурологічна есеїстика, приречена проникливість його спогадів. Отже, я не міг не піти, дарма, що здогадувався – жодних ознак його перебування там не знайду. Та думка пройтися шляхом, котрим, мабуть, ходив сам Шевельов мене зворохобила.

Stora Södergatan – відносно протяжна й вузька вулиця на якій можна знайти супермаркет, безліч крамниць і кафе. Протяжність – від сучасності, а вузькість – від давнини, сьогодні вона – шумна, людна й, вочевидь, вельми змінилася за останні десятиліття. Нумерація закінчувалася на 65 номері й місце, де очікувано мав би бути будинок 67 – зайняте дорогою, котра повертає на Gyllenkroks allé із акуратними новобудовами. Через дорогу – невеличка алейка за якою заправка й жодного житлового будинку. Вочевидь, він був знесений при переплануванні вулиці. Остання моя надія – відособлена кам’яниця через дорогу, огорнена агресивною музикою. Вона стоїть на стороні парної нумерації, але раптом?! Я фотографую найменування кафе, а тим часом уже не молода, та все ще приваблива жінка з подивом і посмішкою дивиться на мене: що могло викликати бажання сфотографувати цю банальщину?! Будинок очікувано мав парний номер – 64. Те, чого шукаю – вже немає.

В есеї присвяченому епістолярію Пантелеймона Куліша, Шевельов писав: «У листі є обличчя і є маска. Це виклик, це інтелектуальна і емоційна насолода усувати маску й знаходити обличчя. За проповіддю – пристрасть, за пророцтвом – інтелектуальний пошук». Сьогодні урбаністи навчили нас читати простір як текст, простір в якому не лишилося жодних слідів перебування людини, що тебе схвилювала, але яка тут безкінечно присутня, тому що тут – ти сам. Можливо, ця дорога і є посланням, яке слід було знайти. А, можливо, я все понавигадував від звичайного надміру емоцій.    

Врешті, залишити слід - це змусити когось прийти через десятиліття туди із думкою про тебе самого. Охоплений сумнівом, що подібне хтось робитиме через сімдесят років стосовно мене, з найсолодшим переживанням поразки збагнув - своєю відсутністю Шевельов переміг. Вдоволений та спокійний я розвернувся, аби піти геть.

Друкувати