Друкувати
Понеділок, 19 листопада 2018 - 06:36

Джерело: Авторський блоґ на www.krytyka.com

До 8 березня / Про переплавку смислів

Марія Маєрчик
8 березня 2014

Три роки поспіль в цей день, 8 березня, відбувався марш “Феміністичної Офензиви”.

Три роки крокували пліч-о-пліч дружні ініціативи, об’єднані гаслами за права людини, проти цензури і нацкомморських новоутворень (в тому числі проти закриття виставки “Українське тіло”), проти тоталітаризму та авторитаризму, з критикою консервативних традиціоналістських, ксенофобних і гомофобних політик, за репродуктивні і сексуальні права, за гідне трудове законодавство, за про-ЛГБТ законодавчі реформи.

Три роки поспіль 8-го березня буяла феєрія наших політичних звитяг. Золотий фонд наших гасел: “Годі прикривати нерівність традиціями”, “Церкві й державі час жити нарізно”, “Права людини – права кожної” (саме так правильно згідно української граматики, бо слово людина жін. роду), “Робота 8 год. + кухня 4 год. + діти 24 год. = робочий день 36 год”, і серія гасел “янукович стайл” - “Весна прийшла  - роздягайся сам”, “Викни сексизм – увікни фемінізм”.

 На перший марш приїхала моя мама. Вона йшла з транспарантом “Непрацюючих матерів не буває”. Хіба це не зворушливо?

 

    

Офензив’янські події тривали тиждень. В рамках офензив’янського тижня відбувалися конференції, кінопокази, майстерні, виставки, - багато захопливого. І всеношні дискусії, розмови, полеміки. Ми організовували дитячі куточки, щоб жінки з дітьми могли долучатися, а заходи проводили увечері, щоб не залишалися осторонь ті, хто працює чи вчиться вдень.

Цьогоріч маршу не буде.

 

Про переплавку смислів

Я намагаюсь осмислити, що трапилося, чому так склалося. Може, марш не стався, бо нещодавно “Феміністична Офензива” консенсусом припинила існування.

А може тому, що за останні місяці буремних і складних подій люди  виснажилися й наситилися революційними емоціями.

Але може також і тому, що за ці кілька місяців загальна стилістика пересічних міркувань, побутового мислення суттєво хитнулася вправо. За нею змістилася вся градація смислів. Тепер гасла правого спектру виглядають конвенційно нейтральними, а ліво-ліберальні - зчитуються як провокації, “тролінг правих”. Феміністичні гасла втратили не те що реципієнтів, а саме місце, з якого вони звучали. Майданчик, де вони формувалися й звідки транслювалися, розмито, він зник. Не в сенсі людей, а в сенсі дискурсу.

Межа експертної критики правих - етнічна ксенофобія. Експерти вказують на несподівану і позитивну нексенофобність ідеології правого сектору (на відміну від позицій “Свободи”). Принаймні на рівні лексики. В інтерв’ю, мовляв, Ярош сказав, що загиблі білорус і вірменин «мені побратими набагато більші, ніж яка-небудь, перепрошую, комуністична худоба». Але саме на рівні лексики цей фрагмент не є бездоганним і  є іншувальним. Що, коли взяти до уваги симптоматичне побратими. І загиблі. А, за великим рахунком, і худоба.

В контексті смислових зсувів увесь час наштовхуюся на перекшталування смислів, їх переплавку, якесь вигинання аж до протилежності. Це геть заплутує значення, ускладнює аналіз. Від цієї веремії змін, коли майже не залишається сталих величин, почуваєшся як в центрифузі. 

Ось лідери ЛГБТ організацій "вітають оперативне спростування з боку Євросоюзу нісенітниці про вимогу щодо «одностатевих шлюбів»". А далі пишуть відозву з закликом "висміяти" псевдо-гей-акцію, що її було проведено на майдані одного дня, і “виключно мирно та без насильства спробувати завадити її реалізації, вигукуючи слова «провокація!»”. І, зверніть увагу, гей-організації ані трохи не критикують ксенофобію, не звертаються до соратників, мовляв ваша гомофобія погубна, вона робить вас маніпульованими, ви боїтеся  манекенів, ось ми тут, разом з вами стоїмо у варті на барикадах, у нас спільні цілі. Вони цього не кажуть. Деякі відчайдухи намагаються про це говорити, але наштовхуються на стіну нерозуміння.  Хоч і хисткий і непевний, але все ж намацальний дискурсивний майданчик, звідки такі заклики могли б звучати, розмито ще до того, як його зникнення було ідентифіковано. Коли у відозві просять м'яко цькувати геїв, хоч і псевдо, вони говорять мовою правих, просять висміяти тих, хто уявно ними є…

Мій френд у фейсбуці вдало описав цей стан: “Сейчас не придет в голову скандировать на митинге – как когда-то в Перестройку – «Свободу! Свободу!», потому как нужно будет долго объяснять, что имеешь в виду не партию нацистов, а нечто прямо противоположное. И когда произносишь слово «антифашизм», нужно уточнять, что говоришь об идее прямо противоположной идеям Колесниченко и Добкина. Прям какой-то лингвистический террор. Помните у Оруэлла: война - это мир, свобода - это рабство, незнание – сила”.

На майдані довго й зухвало іншували жінок. Звісно, ця практика входить в пост-радянську “норму”, переважно учасниці майдану цього іншування не помічали, приймали цю риторику як величальну і рідну. Поокремі індивідуальні спроби опонувати цій тенденції були мало помітні, - голос жінок в домінантному чоловічому просторі звучить нікчемно.

В січні ці спроби об’єдналися в новостворенній жіночій ініціативі під назвою “Жіноча сотня”. Натхненні ідеями справделивості й рівності, активістки планували показати рівнозначущість жінок на Майдані. А далі, за правилами жанру, їх дії було вибудовано вздовж логік правих дискурсів. Вже навіть для назви ініціатива використала риторику мілітарних структур (“сотня”), оголосила про своє право виконувати місію на барикадах і почала заняття з самооборони. Фейсбучна сторінка ініціативи “уквітчана” зображеннями жінок в мілітарних обладунках – в шоломах, з кийками в танці тощо.

І хоч активістки заявляють, що вони проти насилля, це перекшталтовується в те саме іншувальне другосортне жінки-наші-матері-сестри-дружини-соратниці-миротвориці-помічниці. Учасниці не змогли запропонувати послідовну критику війни і задекларувати згубність мілітарних ієрархій в мирному спротиві. Те, що необачно вони зробили, це спробували “дотягтися” до цих чоловічих стандартів – влади і барикад – і стали механізмами укріплення андроцентризму. Цілком в дусі переплавки смислів: вони вже не опонують іншуванню, а поглиблюють його  -  “наші милі волонтерки” написано на сторінці ініціативи, на 8 березня під час заходу з написання листівок чоловіки повинні робити їм “канапки і приємно”.  

І насамкінець кілька слів до тих чоловіків, які тепер в мережі каються і висловлюють сором за свою недостатню участь у фізичних сутичках. Коли ви таким чином рятуєте власну маскулінність, узгоджуючи її з новою системою смислів, ви залишаєте нас, своїх соратниць, безмовними, ви розмиваєте той майданчик, з якого в дореволюційні часи ми разом міняли світ. Для вас таке покаяння видається спасенним, для нас - не існує такого місця.

Моя критика звучить не зовні, а зсередини всіх подій. Це оправіння для мене симптоматичне і прикре, але в його межах я шукаю стратегії опору владі, яку цією боротьбою ми беремо під контроль.

Дякую Ользі Плахотнік за  допомогу в підготовці допису.

Друкувати