Друкувати
Неділя, 23 вересня 2018 - 07:30

Джерело: Часопис «Критика», Рік XV, Число 7–8 (165–166), сторінки 20-23

Жінка в замісі патріярхальних традицій

Серпень 2011

Оксана Кісь, Жінка в традиційній українській культурі (друга половина XIX – початок XX століття), Львів: Інститут народознавства НАН України, 2008, 271 с.

Монографія Оксани Кісь, випущена у видавництві Інституту народознавства, є першим в Україні етнографічним дослідженням жінки в українській доіндустріяльній культурі, виконаним із залученням ґендерного аналізу. Це значить, що авторка розглядає жіноче життя не тільки дескриптивно, як перебіг типових, звичаєвих (і звичайних) подій, етапів, ситуацій тощо, а й критично: соціяльні інститути й традиційні норми розглянуто тут і як функціональні частини складнішої системи ґендерних узаємин, виявити особливості організації яких є одним із завдань монографії.

Деконструкція ґендерного режиму в доіндустріяльній традиційній українській культурі виявилася складним завданням. Чимало однозначних, очевидних (і очікуваних) маркерів ґендерної організації суспільства, відомих з інших культур (як-от заборона жінкам володіти нерухомістю), для української традиційної культури виявилися місцями непритаманні [с. 77–78]. Її звичаї давали жінці право володіти землею, звертатися до суду, самостійно опікуватися чималою частиною господарства, а ґендерний розподіл праці, хоч і був категоричний і впізнаваний (скажімо, жіноча робота в домі – чоловіча робота надворі), однак не мав очевидної ієрархії символічного/ціннісного чи економічного цензів. За таких умов визначити орієнтири для аналізу буває важко. Оксана Кісь уважно відстежує місця ґендерних поляризацій, подвійних моральних норм, ґендерний розподіл роботи, домашнє насильство, досліджує різні форми покарань за переступ жінок і чоловіків (наприклад, за подружню зраду, дошлюбне батьківство тощо), аби витворити послідовну картину ґендерної системи.

Робота проблематизує деякі типові й узвичаєні твердження щодо жінок і чоловіків, ставить «незручні» питання, робить розтини в осердях кількох стовпових неоромантичних мітів. Оксана Кісь наводить свідчення важкого, навіть жорсткого, далеко не романтичного материнства у традиційній культурі [168], критично аналізує поширене твердження про особливе становище жінки, спростовує твердження про майже матріярхальність української родини [140–150]. Натомість дослідниця наголошує на варіятивності звичаєвих норм, де становище жінки в різних реґіонах України було різним, від задовільного до принизливого, і на нього впливало чимало чинників. Хоча «головування чоловіка нормативне, його формальне верховенство не підлягає сумніву» [150], – пише авторка, однак існують також свідчення про випадки жіночого лідерства в сім’ї (переважно, коли в дію вступав майновий чинник: траплялося, що дружина була з багатшої родини тощо). Втім, зазначає вона, сама культура маркувала такі випадки як «небажані винятки» [150] ...

Друкувати