Друкувати
П'ятниця, 21 вересня 2018 - 22:13

Джерело: «Критичні рішення», www.krytyka.com

За лаштунками Євромайдану: Богдана Бабич, «Спільнобачення»

Січень 2014

В середині грудня 2013 року «Критика» записала серію інтерв'ю-подкастів для проєкту «Критичні рішення». Нас насамперед цікавило те, у який спосіб витворюється і структурується громадське суспільство всередині протестного руху, як відбувається самоорганізація серед студентів та членів громадських організацій, та як вони координують свою діяльність з тим, щоб виступати учасником переговорного процесу між владою та опозицією. Карколомний розвиток подій набагато випередив будь-які наші очікування стосовно динаміки протестного процесу, було створено ВО «Рада Майдану», а представників громадського суспільства відсунули від переговорів після звинувачень в «ультиматумі» до опозиції стосовно єдиного кандидата у президенти. 

Незважаючи на ці події та на ескалацію насилля, осердям протестів залишаються громадські активісти. Вони забезпечують організаційний супровід подій, поширення інформації, продовжують організовувати життя Євромайдану, наповнюють спротив креативними ідеями. У розмовах із активістами, що, як правило, залишаються за лаштунками Євромайдану, нас насамперед цікавив ціннісний вимір їх участи у протестному русі, їхні уявлення про Европейський Союз, про опозицію і владу.

Представляємо перше інтерв'ю із цієї серії. Розмову вів головний редактор порталу www.krytyka.com Олег Коцюба. Незабаром буде також опублікований запис цієї розмови у вигляді подкасту.

Олег Коцюба: Доброго вечора, вітаю Вас.

Богдана Бабич: Добрий вечір. Мене звати Богдана Бабич, я громадський активіст, а також представник команди «Спільнобачення» (http://spilno.tv). Це громадське телебачення, яке веде цілодобову трансляцію з 21-го листопада.

Отже, запитання номер один для нас полягає в тому, хто саме бере участь в організації Євромайдану, тобто як виглядає Майдан зсередини?

На початках це були студенти і громадські активісти, які зібралися абсолютно спонтанно, без жодної організації. Ці люди просто вийшли на Майдан після указу Кабінету Міністрів, який, по суті, перекреслював наш євроінтеґраційний шлях. Тобто ці люди зрозуміли, що цей цивілізаційний вибір України зараз під загрозою, тому що ці люди хочуть жити в Європі, хочуть мати європейські цінності й абсолютно не хочуть до Митного союзу. Тому спочатку був абсолютно спонтанний протест. Люди виходили за покликом душі, не маючи чітких структур, чіткої організації, і це все народжувалося в процесі. Тому що люди, які представляли якісь організації, координувалися, і вони цей процес організовували. Якщо Ви знаєте, було два майдани: один був неполітичний майдан – громадські активісти, самоорганізовані студенти; другий – політичний майдан, майдан опозиційних сил. На одному майдані не було політичної символіки, прапорів, і студенти й громадські активісти досі стоять під Стелою, де і до цього часу немає політичних прапорів, тому що ці люди не хочуть бути масовкою політиків, у цих людей є своя думка, як мають розгортатися події в Україні, яка має бути, власне, держава; і ці люди виступають за докорінну зміну системи. [Тоді] як політики мають свої цілі – вони хочуть зміни цієї влади, хочуть прийти до влади. Тому в цьому є докорінна різниця між [цими] двома, по суті, позиціями. На даний момент, гадаю, громадянське суспільство в Україні встановлюється, і між опозицією та владою з’являється третя потужна сила, яку можна сміливо назвати громадянським суспільством. Вона хоче вести діалог на рівних, це зараз структурується, ці люди вже показали свою самоорганізацію, тепер вони починають суб’єктивізуватися, тому що прекрасно розуміють, що лише суб’єктність, лише об’єднання дасть можливість побудувати серйозну силу.

Як відбулася найперша організація акції протестів, власне неполітичних? Тобто за покликом кого ці люди вийшли на площу?

Це була справді самоорганізація. Коли ми прийшли, колектив Спільнобачення, ми там побачили вже 50 чоловік. Саме я була тією людиною, яка створила івент «Євромайдан: творимо історію» [у мережі Фейсбук]. Ми запросили 53 000 чоловік, відгукнулися 8 000 чоловік. Саме на тій сторінці відбувалася найактивніша мобілізація людей, спілкування з людьми. Група Спільнобачення взяла на себе інформаційну частину: запрошення, переконання, висвітлювання цих подій – ми взяли на себе інформаційно-креативну частину. Інші громадські активісти взяли на себе організаційну частину – це поселення, харчі, варта і так далі. Ще Спільнобачення долучилося до організації концертної частини, бо ми прекрасно розуміли, що для того, щоб на Майдані збиралися студенти, молодь і громадські активісти, має бути екшен, має бути дія. Ця дія має бути цікава. Ми як телевізійники розуміємо, що має бути картинка, ми розуміли, що ця картинка має бути позитивна, ми хотіли показати наші цінності через події, що там відбувалися. Показували, що це мирний протест, що в нас є єдина мета: ми хочемо до Євросоюзу, розуміючи всі плюси і мінуси на даному етапі вступу України до Євросоюзу. Тобто тут не зібралися євроромантики, це люди тверезо мислячі, які чітко розуміють, що зараз в нас іде цивілізаційний вибір України: або ми йдемо до Євросоюзу, або ми йдемо до Митного союзу. В нас, на жаль, третього варіанту зараз немає. Тому ці люди зібралися, самоорганізувалися, і перший Майдан показав, що саме за громадськими активістами і студентами пішли люди. Тому Майдан, який був на Європейській площі, який організовували політики, згорнувся, і політики повернулися на [наш] Майдан. Розумієте, перемога громадського руху, по суті.

Розумію. Добре. Отже, на Вашу думку, розуміння цього як цивілізаційного вибору скерували ті люди, які прийшли не на політичні демонстрації?

Так, тому що в Україні склалася така ситуація, що у нас однаково не довіряють ні владі, ні опозиції. Люди вже навчені 2004-м роком, люди просто не хочуть пронести на своїх плечах інших політиків, не маючи чітких механізмів контролю за цими політиками. Тому ці люди виходили на Майдан за свій вибір, і тому, наприклад, ми дуже просили і проводили кампанію не показувати прапори політиків, щоб це дало можливість людям [із] усієї України об’єднатися. Бо люди не хочуть іти під політичні прапори, вони хочуть виступати за свою позицію, розумієте? А своя позиція не передбачає політичних прапорів. Тому на даний момент є дві частини: є студентський і є політичний майдан. У нас є тактична мета: зміна влади, яка є тепер, але це лише тактична мета, бо ми хочемо змінювати систему. А політики не можуть змінити самі себе: система не змінює саму систему, тому ми розуміємо, що ми маємо будувати потужне громадянське суспільство, свою систему в державі, яка зможе змінити систему вертикально. Бо те, що ми будуємо, це горизонтальні зв’язки, це самоорганізація, це люди, групи, громади, які контактують одні з одними. Інший ступінь самоорганізації.

Те, що ми бачимо на Майдані, – це унікальний досвід для України, у нас такого ще не було. Колись раніше в Україні були громади, які взаємодіяли між собою – це було давно, до Совєтського Союзу. Зараз у нас починається абсолютно інший рух: він дуже позитивний, він показує єдність, згуртованість людей. У людей народжуються абсолютно інші цінності: взаємодопомога, повага, позитив, – чого дуже не вистачало в Україні. У нас з’явилася надія, в нас з’явилося коло довіри, і ці люди починають підтримувати одні одних. От зараз я була на інтерв’ю-зустрічі, яку ми проводили зі студентами, громадськими активістами і планували нашу подальшу діяльність: ми хочемо провести круглі столи, хочемо залучити якомога більше громадських активістів, щоб створити певний колегіальний орган, аби цей колегіальний орган міг представляти інтереси Майдану. Ось уже зараз політики – і влада, і опозиція – починають спекулювати громадським сектором. Починають висмикувати студентів, з одного боку, і з другого боку, запрошувати їх до себе й представляти весь громадський сектор. Ми бачимо в цьому небезпеку, бо сьогодні студенти не можуть представляти повністю весь громадський сектор, тому ми мусимо зараз суб’єктивізуватися, і тому люди, які зараз прекрасно це усвідомлюють, ідуть на контакт, об’єднуються. Я нагадаю, що це дуже позитивний процес.

Отже, мене цікавить таке: якщо ми говоримо про вимоги тих людей, які тепер виступають із неполітичними акціями протесту, то, по-перше, як ці вимоги формулюють; хто їх формулює; як їх виробляють? По-друге, наскільки вони є репрезентативними?

Зрозуміло, що вимагати можна, що завгодно, але ми реалісти, розуміємо, що діємо в межах нинішньої Конституції, але ми також вказали на те, чи є легітимним той Майдан чи нелегітимним. Ви знаєте, зараз знову ж таки те студентство і громадські активісти розробили креативне гасло: «#V (п’ята стаття Конституції)». Влада належить народу.

Якщо Ви уважно глянете на ту статтю, то побачите, що сьогодні Майдан є легітимним, тому що це чітко входить до п’ятої статті Конституції, це безпосереднє правління людей. Тобто це абсолютно легітимний Майдан, тут збирається народ, збирається народ на віче, в Конституції ця норма прописана, тому цей Майдан є легітимним. Більше того, ви правильно сказали про вимоги, як формулюють вимоги і чому так сталося. Студенти і громадські активісти, які виходили на Майдан, мали єдину вимогу: підписання договору з Євросоюзом. Договору не було підписано. Президент, який має у своїй програмі, коли він балотувався на президентських виборах, пункт про вступ до Євросоюзу, порушив свою програму. Людина, яка порушила свою програму, має нести політичну відповідальність. Більше того, ви знаєте, що були дуже жорсткі звірячі побиття студентів, чого не можна було навіть уявити в демократичній Україні. Скажіть, будь ласка, якщо ми декларуємо те, що ми демократична країна, хіба можуть бити так по-звірячому без попередження, натягати їм мішки на голову, тягнути їх невідомо в якому напрямку, не давати можливості зв’язатися з адвокатом? Перепрошую, це якась дуже відстала країна може так робити. Тому так дружно піднялися всі інші, коли побачили, що беззахисних студентів, які співали пісень, по-звірячому били, ламали їм ребра, розбивали їм голови, дуже жорстко, щоб залякати людей. Але знаєте, хочу сказати, що ці побиті студенти повернулися назад під Стелу, щоб показати, що ми не боїмося, бо якщо ми зараз злякаємося, всі прекрасно розуміють, що в нас немає іншого шляху, тому якщо ми зараз припинимо це дійство, якщо ми не будемо боротися до кінця, це означатиме, що й далі буде режим Януковича. Ми бачимо варіант Білорусі, Росії, ми чітко розуміємо, яке майбутнє буде в нас в Україні. Тому тут реально люди розуміють: або ми їх, або вони нас. Тому люди будуть стояти до кінця. Можливо, не на Майдані, можливо, з Майдану це неможливо, а точно перейде в інформаційну сферу, це перейде в юридичну сферу, але в будь-якому випадку це закінчиться, думаю, перемогою цих прогресивних людей, бо люди прекрасно розуміють, що саме зараз твориться історія, саме зараз ці люди творять своє майбутнє. Тому вони будуть боротися за своє майбутнє, бо є два варіанти: або залишатися в цій країні і творити це майбутнє, або виїжджати за кордон, бо жити, як Білорусь і Росія, ми не можемо. Ми вже відчули запах свободи, ми вже відчули себе вільними громадянами, ми вже їздимо по світу, подорожуємо, бачимо, як треба. Тому я гадаю, що майбутнє Євромайдану – це створення потужного громадянського суспільства, побудова своєї системи, яка обов’язково замінить ту, що є зараз.

 

Ви говорили про те, що рішення приймають спільно. Яким саме є процес прийняття рішень? Хто бере участь? У якому форматі? Як саме ці рішення приймають?

На даний момент, коли була така загострена ситуація, коли треба було діяти вже зараз, це було спонтанно, рішення приймала кожна організація [про те], що вона вважала за потрібне, де вона бачила, що вона може чимось прислужитися, там вона й працювала. Тому не було координації дій. Більше того, і координаційна рада, яка була на Євромайдані, була достатньо умовна, тому що там постійно змінювалися люди, постійно міксувалися, тобто не було чітко зазначених людей, які були відповідальні: кожен брав ту міру відповідальності, яку міг узяти. Тепер ситуація починає змінюватися: після того, як політики, з одного боку, почали смикати громадських активістів, студентів, а влада, з другого боку, потрохи почала смикати громадських активістів і студентів, щоб вони мали висловлювати свою позицію. Громадські активісти зрозуміли, що треба об’єднатися, щоб позиція була спільна. І зараз, коли ви зі мною говорите, я хочу вам сказати лише про процес об’єднання, тобто це лише перші кроки, люди почали збиратися, студенти і громадські активісти, разом виробляти спільну позицію.

Говорити про те, що є якийсь колегіальний орган, який має чітку структуру, лідерів і так далі, неможливо. Але ми як медіа, соціально відповідальне медіа, беремо на себе відповідальність витягувати цих людей із Майдану, цих людей показувати людям, щоб вони бачили обличчя, щоб вони бачили людей, які реально працюють на Майдані.

Більше того, з’явилася ідея, як ви знаєте, можливо, про ініціативу 1-го грудня, це наші мужі Мирослав Попович, Євген Сверстюк запропонували громадським діячам об’єднатися, і це дуже правильно. Декілька ініціатив таких було. Я вам хочу сказати це одразу, зараз звучить кілька ініціатив до об’єднання громадських активістів. І я гадаю, що цей процес іще в зародку, йому треба допомогти, бо ще немає чітких структур. Ми як медіа-ресурс їм допомагаємо, ми цих людей залучаємо. Ми, Спільнобачення, взяли на себе функцію медіаторства, допомоги, висвітлення діяльності цих людей. Ми вважаємо, що це наш шанс побудувати громадянське суспільство, тому найближчим часом ми будемо дуже активно цим займатися, показувати трансляції, проводити круглі столи, будемо брати в цьому активну участь.

Я розкажу вам просто про ідеї, це лише ідеї, я не знаю, як воно може трапитися насправді: є колегіальний орган, який має право делегувати своїх представників, організації, які мають там не менше ніж 30–50 чоловік, яких вони можуть в будь-який момент вивести із собою, тобто є один представник. Далі, коли з’являється більша кількість таких людей, то має бути обрано, умовно кажучи, 7 чоловік від цих людей, а потім через ротацію, можливо, через жеребкування або голосування, ми зараз це приймаємо, а потім через ротацію. Ми вважаємо, що важливо, аби була зміна лідерства, це дасть змогу різним людям бути в топі, в центрі уваги. Тому це дасть нам можливість розширити свої зв’язки, дасть можливість кожному побути в ролі відповідального лідера, і, я гадаю, що це добра структура, бо немає конкуренції, немає того, що роз’єднує.

Ми вважаємо, що тепер це дає можливість запустити процес формування цього громадського сектору, щоб він став більш відповідальним, щоб він мав делегованих представників, тому що міжнародні структури цікавляться, хто представляє громадське суспільство, і будь-кого, хто підіймає руку і каже: «Я представляю громадське суспільство», – вони запрошують на зустріч. Так не має бути, це має бути все-таки структуровано, тим більше це мають бути не ті люди, які вже прославилися в Україні, але тут на Майдані навіть близько не стояли, але зараз хочуть взяти собі цю славу. Це мають бути реальні люди, які мали якісь функції на Майдані, які мають людей під собою, які проявили себе в роботі, які мають довіру цих людей. Тому я гадаю, що в найближчий тиждень-два цей орган буде сформовано, тому що зараз іде дуже серйозний переговорний процес, і ми зможемо утворити цей колегіальний орган, де будуть представлені максимально широко інтереси майданівців.

Тобто йдеться про створення якоїсь уже однієї організації, яка зможе централізовано представляти інтереси активістів?

Я, можливо, не назвала би це організацією, хоча хто його знає, але Ви ж розумієте, що тут є представники студентства, є представники громадських організацій, і створювати ще одну громадську організацію... я не знаю, чи є в цьому сенс, чи немає. Потрібно, щоби кожен залишився на своєму місці, кожен мав свою організацію, але щоб ми мали координаційну раду або колегіальний орган. Зараз ми консультуємося з юристами, як це краще зробити, щоб не було монополії.

Ми дуже боїмося монополії, знаєте, таких доморощених лідерів, які можуть захопити ініціативу. Ми хочемо, щоб це було рівноправно, щоб у кожного була рівна можливість делегування своїх людей і щоб у кожного була можливість впливу на процес, який відбувається всередині. Тому ми хочемо, щоб цей орган мав максимальну довіру, бо це дуже важливо, і щоб цей орган реально був дієвим. Бо Майданом для нас справа не закінчується; зрозумійте, ми хочемо, щоб зібралися люди, які були б відповідальні за долю майбутнього України, які б займалися трансформацією країни. Це найбільш креативні, найбільш дієві, найбільш активні люди, тому що це люди, які хочуть реальних змін. Не просто сидіти на Майдані, а виходити за межі Майдану.

Є ідея створити українську Мережу мереж, такий своєрідний Facebook або Вконтакте, але українську систему, яка дозволила би поєднати цих людей на одному ресурсі, який був би організований за напрямками, напрямки було б розбито за групами, а групи розбито на проекти, які вже можна було б реалізовувати. Це надзвичайно важливо, бо такого ресурсу в Україні немає, ми звертаємося до айтішників, до людей, які, можливо, підтримують нас у цьому, тому що це був би дуже потужний ресурс, який гуртував би людей, де люди могли б знаходити таких самих подібних людей і втілювати якісь ініціативи в життя. Це надзвичайно важливо, ми це прекрасно розуміємо, це буде другий етап: створення Мережі мереж, свого ресурсу, де ми зможемо комунікувати, де ми зможемо розробляти певні проекти і втілювати їх.

Якщо створюється координаційна рада, то йдеться про представництво певних організацій. Які саме організації сьогодні беруть участь і як представлено студентство? Поки що ми говоримо про якесь загальне абстрактне студентство. Яке конкретно студентство і як саме представлено? Які конкретно громадські організації?

Я ще раз кажу, це лише на початках. Ми беремо тих студентів, які є на Майдані, нам в цьому допомагає Руслана, співачка, яка була на Євромайдані, яка зараз є по суті голосом Євромайдану. Вона теж побачила, що студенти і громадські активісти стали золотою акцією, на яку дуже хочуть впливати політики: і влада, і опозиція, і що їм треба допомогти. Тому ми разом із Русланою за домовленістю. Вона допомагає озвучувати речі з центрального мікрофону зі сцени, і ми збираємося окремо студентством, яке зараз є на Майдані. По суті, збираються люди, які реально присутні на Майдані.

Тобто це просто студенти, вони не є представниками студентських профспілок ні студентських організацій?

Ні, якраз вони є представниками студентських профспілок, вони є представниками громадських організацій, тому що тут же стоять реально представники різних організацій і студентства. У нас дуже широка географія представлена. Дуже багато львівських студентів, дуже багато студентів з різних регіонів. Єдине, на чому я хочу наголосити: для нас є принципово важливим, що до цієї організації мають увійти люди, які пройшли Майдан, які відстояли тут, відчули цей дух Майдану, мали мужність прийти сюди на Майдан. Це люди, які здатні самі приймати рішення. Тобто нас цікавлять пасіонарії, нас не цікавить об’єднати всіх студентів України чи всі організації докупи в одному місці, ні. Тільки ті люди, які не побоялися, тільки ті люди, які взяли на себе відповідальність, тільки ті люди, які реально працювали на цьому Майдані – тільки з цими людьми ми хочемо мати справу. До рейкових організацій, до порожніх організацій – їх вистачає, їх тисячі, розумієте? Тому до нас приходять абсолютно реальні живі люди, за якими стоять живі організації, які реально щось роблять на Майдані. Тільки з таких організацій ми хочемо створити таку структуру. Лише з таких, це одна з умов.

Крім «Спільнобачення», які організації зараз беруть участь?

Це об’єднання студентів. Це «Відсіч», це «Сила людей», їх багато насправді.

Дуже позитивно вражає повторення слова «реально»…

Я Вам поясню, чому. Тому що у нас багато організацій паперових, вони показують достатньо велику кількість студентів чи кількість громадських активістів, але зібрати 30 чоловік на мітинг ці організації нездатні, розумієте? І тому для нас це надзвичайно важливо.

Це з одного боку, а з другого боку, постійне наголошення на реальних змінах. Тобто ці люди вже втомилися від «нібито змін»?

Ми прекрасно розуміємо, що від зміни персоналій у владі нічого не зміниться. Більше того, ми побачили, [що] спочатку люди були достатньо помірковані й пристали до опозиції. Але ми не є романтиками, ми розуміємо, що за людьми з опозиції стоять певні фінансові кола, ми прекрасно знаємо їхні прізвища. Це олігархи, які фінансують кожного опозиційного лідера. Ми прекрасно розуміємо всі розклади, які є в нашій політиці. І ми не чекаємо ніяких змін, розумієте?

І від опозиційних лідерів включно?

Так, ми не чекаємо змін від опозиційних лідерів включно, тому що опозиційні лідери, які можуть зібрати таку кількість людей і не запропонувати їм плану дій, так хаотично діючи і так хаотично будуючи оборону... Ми це все бачимо своїми очами, ми кожен день ходимо і бачимо, як цих студентів... Ви просто собі уявіть: вчора стояв «Беркут», і вони кинули на тих студентів і громадських діячів, ну, таких молодих зовсім, які стоять в амуніції, а студенти стоять танцюють і співають, і це просто як м’ясо. І ми розуміємо, що це безвідповідальне ставлення політиків. Більше того, якщо ви пам’ятаєте, коли сталося побиття, прийшли три наші лідери – Кличко, Яценюк і Тягнибок – і сказали: «Стійте, студенти, будь ласка, тут до неділі, підтримайте нас», – і вони залишилися, розумієте? Але вони навіть охорони не виставили, навіть дров не привезли, навіть установку не привезли звукову. То про яку відповідальність може йти мова... Люди не є відповідальними. Просто піаряться, просто ідуть до влади.

Тобто реальних змін, і Ви говорили про зміни власне у політичній системі, реальних змін від них ви не очікуєте?

Ні, ми не очікуємо. Ну, звичайно, вони будуть приймати закони, звичайно, вони намагатимуться щось зробити, вони ж адекватні, вони ж розуміють, що якщо вони цього робити не будуть, буде наступний Майдан. Але в них буде фора в кілька років, де можна буде дістатися до бюджету, і знову ж таки... Ми кожного знаємо особисто, практично. Ми знаємо Луценка, ми знаємо його дії, ми знаємо, що слова розходяться з діями. Тут молодь, яка зібралася, вона інша, вона має інші цінності: їм не потрібно по 10 автомобілів чи дачі і так далі. Вони виросли вже в іншій країні, в них інше мислення, в них не споживацьке світосприйняття.

 

Чого їм потрібно?

Вони хочуть побудувати іншу країну. Вони вже думають про майбутнє майбутнього. Вони вже розуміють, що країна буде інша, країна має бути краща. Більше того, я вам скажу, що це не євроромантики: вони б не йшли до Європи, а будували б Європу в себе на інших умовах. Люди розуміють, що на даний момент країна через нашу владу є слабкою, економічно слабкою, і тому у нас є борги – ці 12 мільярдів, які висять над нами, як Дамоклів меч. Чому зараз Янукович торгує Україною? Тому що він прекрасно розуміє, що студентські бунти – це дрібнички, порівняно з шахтарськими бунтами, голодними бунтами, які прийдуть зі Сходу. Ті хлопці зовсім інакші, ті хлопці танцювати на Майдані не будуть, розумієте? Тому так швидко ведуться домовленості з Росією, бо йому потрібно закрити діру в бюджеті, а Ви знаєте, [що] у нас уже давно вичерпуються золотовалютні запаси, резерви. [Інтерв’ю було записано до підписання договору в Росії про надання Україні фінансової допомоги в 15 млрд. дол. США. – Ред.] В казні лишаються копійки, всі чекають обвалу гривні, і цей процес ось-ось може початися.

Тому процеси набагато серйозніші, ніж виглядають ззовні. Питання вже не в демократії, не в цінностях, питання вже в елементарному куску хліба, якого скоро не буде вистачати на Східній Україні. Розуміючи ці процеси, ми говоримо, що реальних змін не буде, навіть якщо прийдуть наші опозиційні депутати. Тому що в нас бюджет практично порожній. Чиновники, які залишаються, залишаються ті самі. За двадцять років жоден із них не запропонував стратегії розвитку держави. Були спроби, але отак серйозно по галузях, аналізу і стратегії розвитку країни не запропонувала жодна з політичних сил.

Вони пропонують лише програми, які звучать, як тости: «Зробимо Україну щасливою», – але механізмів, як це зробити, ніхто не запропонував. Тому молодь думає про це, і громадські активісти про це думають, і вони говорять про те, що Мережа мереж дозволить написати таку стратегію розвитку країни, яка не просто буде декларативною, а яка буде написана по галузях, яка буде реалістичною, яку можна буде втілити в життя. Я гадаю, що ці люди потім зможуть взяти на себе відповідальність за те, що діється в країні. Але, розумієте, їх треба формувати. Це не процес одного Майдану.

Чи є ці люди фахівцями, які можуть зробити це професійно?

Ви знаєте, цей Майдан показав, що в нас в Україні насправді дуже багато креативних, розумних, високоінтелектуальних людей, які не хочуть брати участь у політиці, але які можуть долучитися до створення подібних проектів і відповідних програм. Можуть, вони з радістю це зроблять, тому що вони так само живуть в цій країні, люди, які можуть виїхати з країни, але залишаються тут, мають право на рівень патріотизму. Тому, якщо робити це суспільно і робити це заради зрозумілої мети із порядними людьми, які не замащені ще в корупції чи в скандальних процесах, я думаю, що це реальний процес. Більше того, це вже починають робити. Люди реально гуртуються, і цей процес іде...

Я знаю клуб «Майбутнє Майбутнього», який пропонує певне бачення, збирає економістів окремо, юристів окремо, фантастів окремо – мається на увазі, що є різні напрямки, різні групи взаємодіють між собою, і вже поступово починається напрацювання цієї стратегії розвитку України в різних групах.

Якщо, скажімо, і партії влади, і опозиція зацікавлені в тому, щоби якось роз’єднати цей студентський рух, як саме це відбувається з боку влади, як це відбувається з боку опозиції?

Вони запрошують активістів деяких, інші ображаються, певно... Є прес-центр, до якого мало мають доступ громадські активісти і студенти, туди неможливо пройти, тільки за посвідченням преси. Ігнорується голос цих людей. Вони прекрасно розуміють, що ця сила має золоту акцію. Їм довіряють зараз в Україні. Якщо такий рух сформується, то політики просто матимуть великі проблеми – не допоможуть ні гроші, ні піар, ні медіа-підтримка, тому що зараз у суспільстві є потреба на нові обличчя, на нових людей. І вони теж це розуміють.

Тому тут ідеться про конкуренцію з громадськими організаціями. Тому що деякі з них обов’язково прийдуть у політику, бо вони прекрасно розуміють, що механізмів реального впливу мало. Щоби писати закони, потрібно бути при владі. Однак деякі категорично не хочуть іти в політику, вони просто хочуть залишатися в громадському секторі і контролювати політиків. Дехто може брати на себе відповідальність і йти в політику. Як це буде відбуватися, побачимо. Але єдине, що я бачу, що зараз ці різні структури співпрацюють. Я маю на увазі тих, хто хоче йти до політики і хто не хоче, вони знаходять спільну мову по завданнях. Тобто якщо є якесь завдання, над ним працюємо разом. Потім у кожного свої інші завдання, але якщо стоїть якась мета, довкола цієї мети об’єднуються люди, і вони можуть працювати навколо іншого проекту. Але, зрештою, це дуже гарний проектний механізм, який уже показав свою дієвість.

Як саме влада намагається їх роз’єднати? Чи вони запрошують у якісь свої партійні організації цих активістів, чи якимось іншим способом?

Я гадаю, що ми скоро побачимо запрошення від опозиції декільком активістам приєднатися, щоб показати репрезентативність самих громадських активістів. Важливо розуміти, що декілька людей не можуть репрезентувати весь рух. Тому це просто будуть люди, які мають політичні амбіції. Але я не думаю, що вони наберуть багато таких людей.

Тобто Ви це бачите як негативний процес?

Я бачу, наприклад, як формується група громадських активістів у Страсбургу, які їдуть. Я бачу, як це все відбувається насправді. Ну, я не скажу, що я бачу в цьому велику загрозу, тому що немає нічого сильнішого від ідеї, час якої настав. І якщо є ідея побудови мережевого суспільства, то це зараз відбулося на Майдані, як можемо бачити. Це вірусна технологія. Тут постійний вірус, і вірус пішов далі. Майдан – це своєрідний університет культури, взаємостосунків, побудови інших цінностей. Люди, які постояли на Майдані й попрацювали разом, відчули ту атмосферу, почали змінюватися внутрішньо. Вони ж поїдуть додому і цю енергетику повезуть додому. І я гадаю, що від цього почне змінюватись Україна. Ми розуміємо, що Майдан не змінить зараз докорінно все, це лише запуск. Але це стане каталізатором для тих людей, які проявили свою активну громадянську позицію. Ті, хто прийшли, ті, хто щось робить, – це персоналії, за ними майбутнє. Це ті люди, які потягнуть за собою маси. Ті, хто лишився вдома, вони ще не дозріли. Достатньо 5 відсотків критичної маси, яка може змінити ситуацію в країні. Оце та критична маса, що починає зараз активізуватися.

Щиро дякую за розмову.

Друкувати