Друкувати
П'ятниця, 21 вересня 2018 - 03:31

Джерело: Часопис «Критика», Рік XX, число 3–4 (221–222), сторінки 28-30

Український театр у пошуках порозуміння

Червень 2016

Парадоксально, але в сучасному світі, насиченому конфліктністю різного рівня та порядку, сфера мистецтва, яка не має потужного фінансового ресурсу, а має лише якості багаторівневого емоційного впливу, може претендувати на одну з провідних ролей на шляху пошуків порозуміння і згоди. На перший погляд, це твердження суперечить більшій частині історії мистецтва, що його від давніх часів використовують як по-тужне знаряддя для маніпулювання масовою свідомістю. Архітектура, живопис, театр, музика, література і, звісно, кінематограф — їх використовували з пропаґандистською метою для прямого або опосередкованого обстоювання певних позицій або мети.

У середині ХХ століття, в добу неприхованого протистояння ідеологій, вплив мистецтва, супроводжуваного технологіями, досягнув апогею. Сумніви щодо агресивно-войовничого застосування творчої енергії митців знайшли відгук у різних суспільних та художніх рухах другої половини ХХ століття. Сьогодні ж панівний політичний аспект у певній царині творчої діяльности здебільшого сприймається як моветон, а зізнаватися у створенні замовного твору негоже. При цьому багатовіковий досвід і навіть інерція уявлень про завдання та функції мистецтва спонукає самих творців і у ХХІ столітті щось маніфестувати.

У випадку виразної відмови від «служіння» чому-небудь, кому-небудь, поза завданнями яскраво вираженої ґлорифікації, тереном для обстоювання все частіше стає поле взаємних некомерційних інтересів та позаідеологічних цінностей. Тобто зі сфери презентаційної та пропаґандистської мистецтво переходить у середовище, де за посередництвом «обговорення» певної проблематики тривають пошуки гуманітарно-творчих рішень для питань, яких не вирішують іншими, зокрема й політичними засобами.

Кажучи про «обговорення» на території мистецтва, важливо конкретизувати ті види творчої діяльности, де комунікативний складник є провідним, наприклад, у театрі. Превалювання комунікативного начала у театральній дії як особлива якість вибудовування вистави — тенденція минулого двадцятиліття. Вона виявляється і у формальних, і в тематичних пошуках. Зокрема, розвиток такого виду театру, як вербатім, стимулює авторів вистав відмовлятися від традиційних прийомів показу та демонстрування, виводить на поверхню «незручні», закриті раніше теми, а іноді перетворює театр на місце активного спілкування.

У багатьох виставах сучасного експериментального театру глядача спонукають до активної участи в дії, прямого діялогу, до висловлення власної думки, до формування порядку денного і навіть ухвалення остаточних рішень — а саме, яким буде фінал вистави. Найбільше в цьому досягнув успіху так званий «театр свідків», що має жорстку документальну основу, участь у якому беруть очевидці подій ...

Друкувати