Друкувати
Четвер, 20 вересня 2018 - 13:56

Джерело: «Критичні рішення», www.krytyka.com

Ціна корупції

Жовтень 2012

2004 року Transparency International (TI) назвала Павла Лазаренка, колишнього прем’єр-міністра України, 8-м найкорумпованішим політиком за попередні два десятиліття. Американський суд засудив його до дев’яти років ув’язнення за вимагання, відмивання грошей через американські банки і шахрайство. Історія Лазаренка – це всього лише один із кількох прикладів, коли українських офіційних посадовців було затримано та доведено їхні корупційні дії. Багато інших випадків корупції, висвітлених у медіях, залишились безкарними. Звіти ТІ повідомляють, що за останнє десятиліття рівень корупції в Україні практично не змінився.

Інститут Світового Банку (World Bank Institute, WBI) підрахував: щороку на хабарі витрачається понад трильйон доларів. Утім, хабарами не виміряти вартість корупції для економіки, оскільки хабар – це передача грошей від одної особи до іншої, що не має безпосереднього впливу на економіку. Реальна ціна корупції опосередкована. Корупція спотворює економічні стимули, винагороджуючи не найпрацьовитіших людей та найпродуктивніші компанії, а нечесних індивідів та фірми з політичними зв’язками. Вона призводить до зменшення інвестування у фізичний та людський капітал, соціальної несправедливости і зниження економічного зростання. «Ми винайшли дещо, що можна назвати 400-відсотковим вкладом в урядування», – каже Деніел Кауфман з WBI. А саме: якщо Україна долає корупцію та відновлює владу закону, то можна очікувати на приріст доходу на душу населення в довгостроковій перспективі з нинішніх 7 251 до 29 000 доларів США. Остання цифра дорівнює доходу на душу населення в Словенії та Південній Кореї. (1) Дохід на душу населення взято з бази даних Світових індикаторів розвитку (World Development Indicators (WDI)) за 2001 рік та виміряно з урахуванням поточної купівельної спроможности в доларах США.

На жаль, боротьба з корупцією є складним завданням без швидкого та простого рецепту успіху.  Корупція є дуже тривкою в часі через вбудовані в явище соціальні норми, стереотипи поведінки та слабкі інституції. Багато урядів оголошували кампанії боротьби з корупцією, проте лише кілька досягали успіху. Синґапур 1970-х та сьогоднішня Грузія є винятками, вартими уваги, водночас просте копіювання політик, які спрацьовували в інших країнах, не ґарантує успіху.

Боротьба з корупцією вимагає твердої політичної волі від влади. Реформи приречені, коли державна бюрократія корумпована, оскільки це знесилює громадські інституції і робить їх неефективними. У висококорумпованому середовищі зі слабкими інституціями чиновники вищих ранґів мають замало механізмів для впровадження реформ. Корумповані бюрократи середнього рівня торпедують будь-яку державну програму, яка обмежує їхню економічну владу – незалежно від того, чи йдеться про запровадження макроекономічної політики, роботу над податковою реформою чи дереґуляцію бізнес-середовища. Тому, будь-яка антикорупційна кампанія мусить починатися з очищення державної бюрократії від корупції.

Вимірювання корупції

Корупцію фактично неможливо виміряти безпосередньо, як валовий внутрішній продукт чи іноземні прямі інвестиції, тому що вона любить секретність. На щастя, існує декілька непрямих вимірів.

По-перше, найбезпосереднішим з усіх можливих виміром можуть бути звіти правоохоронців щодо випадків корупційних дій, проте у висококорумпованих країнах поліція теж є корумпованою і не може бути достовірним джерелом даних. Також цей метод не дозволяє порівняти дані різних країн через повсюдну різницю в поліційних нормах та законодавстві. По-друге, ми можемо опитувати пересічних людей, бізнесменів або міжнародних експертів про рівень корупції, проте їхні думки будуть упередженими і зазнаватимуть впливу стереотипів та економічних умов. Бідні країни розглядаються експертами як більш корумповані за замовчуванням.

Стереотипи про мафію, витягнуті з книг та фільмів, змушують  бізнесменів та експертів бути більш обережними та неґативними у своїх оцінках окремих народів. По-третє, ми можемо використати медійні повідомлення про випадки корупції, але важко подати ці повідомлення у кількості, придатній для порівняння між країнами і в часі.

Зрештою, ми можемо спиратись на повідомлення, тісно пов’язані з корупцією, які однак кількісно опрацювати легше – такі, як обсяг тіньової економіки або поширеність лобіювання.

Кожен із видів вимірювання корупції має свої недоліки, але разом вони дають чітку картину відмінностей рівнів корупції в різних країнах та в часі.

У будь-якому випадку вимірювання корупції вимагає значних грошових та часових інвестицій. На щастя, ТІ нещодавно завершила ґрунтовну працю з кількісного оцінювання корупції у різних країнах та в часі із застосуванням кількох вимірів. ТІ вираховує індекс сприйняття корупції, спираючись на експертні оцінки та сприйняття корупції в бізнесовому середовищі у 182 країнах. В останньому звіті, зведеному за грудень 2009 – вересень 2011, Україна посіла 152 місце зі 182 країн, набравши 2.3 бали з 10 і розташувавшись унизу списку між Папуа-Новою Ґвінеєю та Ніґерією. Наші сусіди, Білорусь та Росія, показали не набагато кращий результат – по 2.4 бали кожна. Враховуючи ймовірність похибки, ситуація з корупцією у цих країнах статистично настільки ж погана, як в Україні.

Ще один вимір корупції, що пропонує ТІ, – Глобальний Барометр Корупції (Global Corruption Barometer, GCB), який операціоналізує досвід та погляди понад 100 000 людей у 100 країнах та територіях. Загалом, GCB є найбільшим опитуванням громадської думки на тему корупції. Його результати показують сприйняття корупції пересічними людьми, міру частоти хабарів і висвітлюють суспільні переконання щодо ефективности боротьби з корупцією. Згідно з результатами GCB 2011 року, лише 8% українців вірять, що за попередні три роки корупція знизилась, 63% поділяють думку, що вона залишилась незмінною, тоді як 30% переконані, що вона зросла.

Таблиця 1: Процент людей, які розглядають інституції як корумповані чи вкрай корумповані
  політичні партії парламент/ законодавча влада поліція бізнес/ приватний сектор медії державні посадовці/ службовці судова влада неурядові організації релігійні організації армія освіта
Вірменія 53 59 71 44 34 61 73 30 23 58 76
Азербайджан 28 27 54 27 19 50 46 23 13 31 49
Білорусь 41 42 58 43 36 68 52 31 15 32 45
Грузія 24 22 14 15 16 24 31 9 3 5 13
Молдова 63 59 74 57 35 61 67 34 23 34 61
Польща 54 46 43 52 30 51 43 25 28 21 24
Росія 50 53 68 46 42 66 57 36 25 51 58
Україна 67 72 81 56 40 72 81 40 20 50 68
Данія 24 15 8 22 19 18 3 10 17 13 5
Греція 89 78 59 54 78 71 66 28 53 35 42
США 82 70 40 54 51 62 45 27 36 24 31  

 

Таблиця 1 показує сприйняття корупції в державних інституціях України та деяких інших країн – наших найближчих сусідів, а також Данії (як країни з найменшим сприйняттям корупції в світі), Греції (як країни зі слабко розвиненою економікою) та США (як лідера серед розвинених країн). Серед країн, показаних у таблиці, громадяни України виказують найбільш неґативне ставлення до 5 з 11 інституцій, разом із парламентом, міліцією, державними посадовцями, судовою системою та неприбутковими організаціями. 81% українців розглядає міліцію та судову систему як украй корумповані інституції. По 72% сприймають парламент як корумповану інституцію та чиновників як корумпованих осіб. 68% називають корумпованою систему освіти, і це вкрай засмучує, враховуючи головну роль, яку відіграє освіта у створенні ідей та розвитку людського капіталу. До позитивних моментів належить те, що Церкву розглядають як найменш корумповану інституцію в Україні. Що цікаво, американці засвідчують  аналогічний рівень недовіри до деяких державних інституцій, проте вони значно більше довіряють поліції та судовій системі.

Азербайджанці мають вищий рівень довіри до своїх політичних інституцій, тоді як Греція до своїх налаштована дуже критично.

Чи можемо ми насправді стверджувати, що державні посадовці Азербайджана працюють краще, ніж у Греції та США? Таблиця 2 показує, що ні. Лише 5% респондентів у США, 18% у Греції та 47% в Азербайджані давали хабарі за останні 12 місяців. Це показує нам, що сприйняття корупції відрізняється від країни до країни, залежно від різниці в соціальних нормах. Азербайджанці радше більш толерантні до хабарів і не розглядають їх як свідоцтво корумпованости. Американці ж, напевно, гадають, що корупція притаманна верхівці, натомість нечасто зачіпає їхнє щоденне життя.

 Таблиця 2

Таблиця 3 показує, які інституції є більш корумпованими відповідно до поширености хабарництва. Українці найчастіше дають хабарі міліції (39% респондентів з тих, які мали зносини з міліцією за останні 12 місяців), лікарям (33%), земельним службам (30%) та митникам (30%).

Таблиця 3. % осіб, які сплачували хабар в зазначеній інституції
  Система освіти Суди Медичні заклади Поліція Реєстраційні та дозвільні служби Комунальні установи Податкові служби Земельні служби Митниця
Вірменія 12 17 19 39 17 2 10 18 21
Азербайджан 30 44 46 56 40 7 6 24 44
Білорусь 15 21 22 27 12 3 13 13 31
Данія 0 1 0 0 0 0 0 0 0
Грузія 1 5 3 3 1 1 0 0 0
Греція 1 2 20 3 4 2 3 5 17
Молдова 25 33 33 46 17 4 9 23 23
Польща 2 10 16 13 9 2 2 7 5
Росія 19 18 21 28 9 3 6 20 11
Україна 20 23 33 39 26 9 14 30 30
США 7 8 3 6 9 4 6 13 18

 

Згідно з наведеними цифрами, Україна не дуже відрізняється від інших пострадянських країн за сприйняттям корупції та поширеністю хабарництва. Проте, на відміну від своїх сусідів, українці втратили надію на позитивні зміни. Таблиця 4 показує, що, на превеликий жаль, 71% українців не вірить у можливість пересічним людям досягти поступу у боротьбі з корупцією. 56% українців не вірять у здатність жодної державної інституції боротися з корупцією, тоді як 12% сподіваються на допомогу міжнародних організацій. Данці та поляки довіряють медіям як основній антикорупційній силі. Азербайджанці та грузини довіряють очільникам державної влади. Американці найбільше довіряють неурядовим організаціям. Також в Україні існує велика недовіра один до одного. Лише 57% українців довіряють своїм колеґам у протистоянні корупції, порівняно з 98% данців та 95% греків.

Таблиця 4. Яким інституціям найбільше довіряють в протистоянні корупції
  Лідерам уряду Бізнесу / приватному сектору Громадським організаціям Медіям Міжнародним організаціям (ООН, Світовому банку, МВФ) Жодній
Вірменія 24 1 5 4 10 57
Азербайджан 69 1 1 4 5 21
Білорусь 43 3 9 8 6 33
Данія 18 5 16 35 10 17
Грузія 65 2 6 2 8 17
Греція 16 7 13 4 13 47
Молдова 43 4 5 13 8 28
Польща 11 3 11 31 8 37
Росія 26 4 6 9 7 48
Україна 17 1 3 11 12 56
США 15 11 23 14 4 34

 

Корупція супроводжує широко розвинену тіньову економіку. Фридрих Шнайдер із Лінцького університету, міжнародний експерт з вимірювання тіньової економіки, оцінив частку тіньової економіки в Україні 2007 року на рівні 47% ВВП. Протягом економічної кризи 2009-2010 рр. тіньова економіка зростала та, згідно з деякими оцінками, її рівень перевищив 50% ВВП.

Джерело: Schneider, 2012

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вплив на економічне зростання та структуру промисловості

Семюел Гантінґтон 1968 року написав: «Висловлюючись у термінах економічного зростання, єдиною річчю, гіршою за суспільство з жорсткою, надцентралізованою та нечесною бюрократією, може бути суспільство з жорсткою, надцентралізованою та чесною бюрократією». Гантінґтон твердить, що корупція виконує роль мастила для «змащування коліс» жорсткої державної бюрократії та дозволяє економіці рухатись. Цей погляд опрацювали інші експерти, які переконують: якщо це так для індивідуальної короткострокової перспективи, то у кінцевому рахунку вплив корупції на економічне зростання та розподіл благ – від’ємний.

Як уже зазначалось, Інститут Світового Банку (WBI) підрахував, що загалом у світу понад трильйон доларів на рік витрачається на хабарі.

Хоч як це дивно, але хабар не є виміром корупції: інколи, як зазначає Гантіґтон, він може позитивно впливати на розвиток економіки. Проте, будучи вартісним для когось, хабар є грошовим обміном, що впливає на розподіл прибутку, залишаючи водночас ВВП незмінним (фактично, якщо цей показник реєструється, хабар може навіть підняти ВНП, оскільки гроші часто даються за послуги, які не відображаються в офіційній статистиці). Чи означає це, що корупція не має поганого впливу на економічне зростання? Звичайно, відповідь – ні.

Корупція викривлює економічні стимули та впливи у різноманітний спосіб. Паоло Мауро, один з економістів, які емпірично вивчали обставини корупції, продемонстрував, що корупція знижує економічне зростання в середньому на на 0.5–1% на рік. В його огляді шкідливий вплив корупції на економічне зростання відбувається через несприятливий вплив на інвестиційні ставки. Для України такий вплив еквівалентний втраті 7-13 млрд. грн., які могли би бути вкладені в освіту, громадські та інвестиційні проекти. Гірше те, що така ситуація ще тяжче відбивається на довготермінових показниках економічного зростання, оскільки втрати з часом акумулюються. За оцінкою Інституту Світового Банку, з часом зниження корупції та відновлення законності у типовій країні, що розвивається, призведе до підвищення річного доходу на душу населення з 2 000 до 8 000 доларів.

Корупція також викривлює розподіл ресурсів у промисловості. Андрей Шлєфер та Роберт Вішни (Andrei Shliefer and Robert Vishny) з Масачусетського технологічного інституту (МІТ) стверджують, що країни з високим рівнем корупції інвестують відносно більше ресурсів у будівництво і менше – в освіту та соціальні програми. Корумпований урядовець радше надасть перевагу великому інвестиційному проекту із дуже непевними розрахунками, де складно моніторити витрати (приміром, будівництво автотраси, футбольного стадіону чи аеропорту), ніж освітнім програмам, які є відкритішими та контрольованішими. Цей погляд підтверджується емпіричними спостереженнями. 2011 року Transparency International опитала 3016 старших бізнесових посадовців у 30 країнах світу щодо ознак участі їхніх зарубіжних компаній-партнерів у хабарництві (Індекс хабарництва, Bribe payers index (BPI), 2011). Результати різняться за видами виробництва, як це показано у схемі 3: контракти в секторі державного управління та будівництва є найбільш корумпованими, тоді як легка промисловість та сільське господарство – найменш.

Корупція та макроекономічна нестабільність

Корумпованіші країни мають менш передбачувані темпи зростання. Корупція послаблює державні інституції, що своєю чергою призводить до неефективности та слабкої передбачуваности у макроекономічній політиці. Дарон Асімоґлу (Daron Acemoglu) з МІТ зазначає, що в інституційно слабких країнах еліти та політики перебувають у постійному пошуку можливостей для експропріації добробуту з різних сеґментів суспільства. «В інституційно слабких суспільствах проблематично стримати контролюючу політичну владу, і цей брак механізмів, які би стримували політиків та еліту, підвищує бажання різних груп боротися саме за владу та дає їм можливості використовувати набуті позиції, подекуди зі згубними наслідками, коли такі групи приходять до влади» (2) Acemoglu et al., 2003.

Шкідливий вплив боротьби за владу на макроекономічну стабільність повною мірою спостерігається в Україні. До прикладу, сконфліктовані навколо курсу гривні інтереси політично анґажованих українських експортерів з імпортерами дестабілізують обмінний курс, що призводить до непередбачуваних стрибків. Національний Банк України, де-юре незалежний від уряду та казначейства, мусить діяти в інтересах макроекономічної стабільности та протидіяти будь-яким спробам спекулятивних атак на гривню. На практиці ж управлінські досягнення НБУ навряд чи зумовлені міркуваннями лише макроекономічної стабільности, натомість часто їх можна пояснити політичними мотивами. Боротьба влади за контроль над усіма політичними інституціями та відчуження на свою користь рентабельних об’єктів стає підвалиною поганих макроекономічних показників та нестабільности.

Корупція та люди

Можливо, найбільш руйнівним є вплив корупції на людський капітал. У корумпованих країнах, де віддача рентоорієнтованої поведінки є відносно високою, така поведінка не компенсується інвестуванням в освіту та підприємництво. В результаті людський потенціал перетікає з виробництва на перерозподіл. Юні та талановиті стають колекторами і збирачами податків чи регулювальниками трафіку замість того, аби ставати інженерами й підприємцями. Позаяк людський капітал є основним чинником економічного зростання, таке викривлення шкодить довгостроковим перспективам накопичення того ж таки людського капіталу та виробництва знань.

Корупція також збільшує соціальну несправедливість. Вона тісно пов’язана з ухилянням від податків та податковими пільгами, що зменшують базу оподаткування. Бенефіціяри механізмів ухиляння від податків більш ймовірно стають багатими людьми. Як наслідок корупція призводить до утворення більш реґресивної податкової системи (3) [такої, де оподаткування економічних суб’єктів зменшується відповідно до їхніх прибутків] та зменшує фонди соціальних програм. Даніель Кауфман з WBI стверджує: «За поглибленого діагностування країни ми … виявляємо, що корупція та хабарництво і є реґресивним оподаткуванням. Не лише менші підприємства сплачують вищу частку свого зиску у вигляді хабарів, аніж їхні більші контраґенти, але на додачу ще й бідніші домогосподарства несуть непропорційно важчий тягар хабарництва, сплачуючи набагато більшу частку своїх доходів, ніж домогосподарства з вищим доходом – часто при цьому за ті послуги, які, за ідеєю, повинні надаватися безкоштовно. Дослідники в Міжнародному валютному фонді, опрацьовуючи світові дані з розподілу доходів, також виявляють зв’язок корупції зі збільшенням нерівності у прибутках».

Беньямін Олкен з МІТ дослідив, наскільки корупція може цілком змінити результати програми, спрямованої на зниження нерівності. Він виміряв обсяг корупції у великій індонезійській трансферній програмі із забезпечення рисом бідних домогосподарств. Олкен порівняв урядові звітні записи про кількість субсидованого рису, наданого певним селищам та районам, із даними опитувань домогосподарств щодо отримання селянами рисових пайків. У підсумку він встановив: щонайменше 18% призначеного на програму рису зникли між вивантаженням із державних сховищ та доставкою до домогосподарств. «Зниклий» рис було «знайдено» в 10 селищах,  концентровано розташованих в поодиноких регіонах. Олкен дійшов висновку: програма призвела до збільшення нерівності, що суперечило меті впровадження програми.

Корупція та природні ресурси

Україна – багата на ресурси країна, яка експортує різні види палива, копалин та металів. У першій половині 2012 року частка необроблених матеріалів у загальному обсязі експорту становила понад 40%. Ці природні багатства можуть бути як прокляттям, так і щастям. На жаль, корупція завдає значної шкоди багатим на ресурси країнам зі слабкими інституціями. Це називається «ресурсним прокляттям».

Найгіршими прикладами ресурсно багатих країн із невеликим населенням є Ніґерія та Конґо. Корупція і надання ліцензій на імпорт та інші привілеї олігархам зруйнували умови для довгострокового поступу ніґерійської та конґолезької економіки. (3) Ресурсне багатство дозволяє диктаторам легше відкуповуватись від тих, хто кидає їм політичний виклик, як це зробив у багатому на мідь, діаманти, цинк, золото, срібло й нафту Конґо президент Мобуто. (4)

Неґативний вплив «ресурсного прокляття», що спостерігається в Україні, полягає у деґрадації промисловости, підвищенні реального обмінного курсу та вбогих можливостях для економічного зростання. «Золоте дно» висотує капітал та робочу силу з виробничих секторів, підвищує комунальні тарифи та вартість обслуговування і робить неконкурентоспроможним місцеве виробництво товарів.

Багаті корисні копалини посилюють потужність олігархів, стримуючи розвиток середнього класу та унеможливлюючи застосування механізмів стимулювання економічного зростання, що мало би сприяти розвитку суспільства.

Політичні рекомендації

Приклад. Реформа грузинської дорожної поліції

У розмові про корупцію важко не згадати Грузію як приклад країни, що ефективно переборола корупцію менш як за одне десятиліття. У 2003 році корупція зачіпала щоденне життя переважної більшості грузинів. Хабарі вимагались під час отримування водійських прав, вступу до державного університету та відкриття власного бізнесу. Після того, як нова влада оголосила «нульову толерантність» до корупції, ситуація суттєво покращилась.

Дорожня поліція була частково корумпованою. Згідно з даними Світового банку, влаштування на посаду дорожнього полісмена коштувало від 2000 до 20000 доларів хабара, залежно від місцезнаходження. Після 2003 нова влада вдалась до безпрецедентних кроків по боротьбі з корупцією в дорожній поліції. «Практично водночас 16 000 дорожніх поліцейських було звільнено та протягом кількох місяців замінено на 2300 нових патрульних» (6), робота яких оплачувалась за вдесятеро більшою ставкою (400 – 500 доларів на місяць) і забезпечувалась новими авто, оснащеними модерними бортовими комп’ютерами.

Перед реформою дорожньої поліції багато законодавців та оглядачів висловлювали скептицизм та сумніви щодо таких радикальних кроків. Вони звертали увагу на те, що такий крок призведе до суспільної напруги, зменшення порядку на дорогах та зростання злочинності. Однак більшість таких прогнозів не справдилась. Навпаки, реформа суттєво зменшила корупцію та збільшила безпеку на грузинських дорогах. За даними дослідження, проведеного Світовим банком та Европейським банком реконструкції і розвитку, 2010 року лише 1% населення Грузії повідомив про давання хабарів дорожній поліції.

Грузія також провела низку успішних реформ в інших галузях: податковому адмініструванні, закупівлях, реґулюванні підприємництва та муніципальному сервісі. Широка антикорупційна кампанія різко зменшила поширеність хабарництва і дала грузинам упевненість у здатності впливати на якість громадського обслуговування: 75% грузинів переконані, що можуть особисто впливати на боротьбу з корупцією. Згідно з даними ТІ (2011), лише 4%  грузинів давали хабарі за останні 12 місяців. Грузини також доброї думки про державні інституції. Приміром, лише 14% грузинів, порівняно з 68% росіян та 81% українців, сприймають поліцію як корумпований державний орган.

Політичні підтексти для України

У всіх відношеннях корупція в Україні – широко розповсюджений феномен, що завдає нищівного удару перспективам зростання країни. Україна має одну з найбільших за обсягом тіньових економік у реґіоні, що обмежує надходження в державний бюджет. Бізнесмени та експерти розглядають Україну як державу з дуже високим рівнем корупції, що призводить до поганого інвестиційного клімату та формує вороже бізнесове середовище. Пересічні люди втратили надію на будь-який поступ у боротьбі з корупцією.

Україна в десять разів більша від Грузії за площею та населенням. Тут поліційний апарат налічує майже 320 000 людей і є найчисленнішим з-поміж усіх європейських країн, окрім Росії. Реформування правоохоронних органів скоріш за все вимагає скорочення цього числа на половину. Суспільні наслідки реформи у стилі Грузії ймовірно будуть жорсткішими, і країна мусить їх уникнути. Водночас, половинчасті рішення не є виходом, оскільки корупція проростила глибоке коріння в міліції. Послідовніший підхід, що займатиме більше часу і дозволить замінити вищий офіцерський склад юними та амбіційними, може спрацювати, проте влада мусить зважати на необхідність допомогти тим, хто втратить роботу, і навчити їх виконувати різноманітні завдання.

Окреслена проблема є питанням національної безпеки і мусить стати пріоритетом реформування. Як засвідчує приклад реформ у Грузії, сильна політична воля та цілеспрямовані, ефективні кроки можуть суттєво вплинути на ситуацію в країні. Протягом останніх трьох років Україна не просунулась уперед у боротьбі з корупцією, незважаючи на публічні запевнення, що боротьба з корупцією є пріоритетом влади. На щастя, Україна не має альтернатив, оскільки вбога та корумпована країна в центрі Европи довго не протримається.

 

Друкувати