Друкувати
П'ятниця, 21 вересня 2018 - 15:20

Джерело: Часопис «Критика», Рік І, Число 2 (2), сторінки 24-26

Тексти не ангели

Грудень 1997

Володимир Цибулько. Ангели і текс­ти. — Київ-Львів: Нова література, 1996.- 158 с.

Рецензію на нову книжку Воло­димира Цибулька «Ангели і тексти» можна було б почати у його власно­му стилі приблизно так: «Кльовий чувак Цибуля задирдичив нову бодягу стіхов, від якої приторчать і потащаться усі київські ханурики. Смайл на фізії, квещен у шарабані, забойний стьоб і, вобщє, море кайфу».

Але стиль, як і людина, буває оманливим. Цинік і пофігіст, від яко­го балдіють фанати на молодіжних тусовках і шаліють функціонери на зборах офіціозної СПУ, є насправді істотою досить лагідною, миролюб­ною і навіть сентиментальною. Він із тих, хто ховає «квітку в рукав», хто переживає «цинізм як наслідок нез­дійсненного», і хто почуває знайо­мий усім поетам «щем у грудях» — «птаха що все болячіше покльовує». Він, вочевидь, має якісь підстави вважати, що його «віра в доброту і порядність трахнута як сирітка», і переконувати себе в тому, що «всіх ошукують і не ти перший і весь світ ніша для смітника». Як на циніка й хулігана, однак, він буває занадто щирим і навіть зворушливим:

яким же синім полум’ям згоріло

усе що клеїв наче ластівка гніздо

але таким багном заткалось горло

що не прокричиш від болю

такого холоду набилося в хребет

такою кров'ю сповнилися вени

таке коріння вирвалось з землі

котрої не було

жив закорінений в сподіванку

а та сподіванка так швидко

перейшла в прокляття

ще швидше ніж любов у

ненависть

ще глибше ніж затаєна пімста

Справжні циніки й нігілісти не пишуть віршів — вони просто жи­вуть і, в крайньому разі, щось там се­ред своїх прибічників-пофігістів проповідують. Під цим оглядом їхнє диявольське поріддя на диво подібне до поріддя ангельського — до святих і блаженних, які теж нічого не пишуть, хоч і з інших, відповідальніших, сказати б, причин.

Писання віршів, навіть розпачли­вих, навіть позірно-нігілістичних, це все одно акт культури, це виклик хаосові й приборкання ентропії. В одному з есе, долучених до рецензо­ваної тут книги поем, Цибулько говорить про це досить точно і, як на «пофігістського» поета, несподівано відверто: «Культура як синонім доброти і є в кінцевому результаті єдиним виявом історичної незнищенности як процесу, хоча сама історія очевидно починається там, де починається нищення. Між хвилями почергово чи футуристичного, чи архаїчного насилля раптом пере­магає той, хто принесе гасло самов­досконалення і доброти. (...) Спротив спротиву і плід спротиву. В європействі ідеал архаїзму був замінений ідеалом самопоглиблення, в американізмі ідеал футуризму був замінений ідеалом перетворення» ...

Друкувати